Я думала, що чоловік жартує, зараз він усміхнеться і скаже, що я ідеальна дружина і за двадцять років він ні разу не пошкодував, що женився. Але ні, тільки усміхається та дивиться, яка я розгублена стою з тацею їжі.
Ця подія сталася на гостині. Хоч і не жданій, але, знаючи Юрка, я завжди маю чим погостити. Він любить запросити в гості людей, а він у мене дуже компанійський, тому двічі в тиждень він приходить з кимось на вечерю чи після вечері.
Я вже за ці роки звикла, він каже, що так налагоджує зв’язки, але толку з того мало, бо ні бізнес у нього не йшов, ні нові роботи теж не виходили, зате мав багато приємних спогадів.
Я не заперечувала таким відвідинам, бо потім чоловік казав, що йому було незручно перед гостями.
– Я завжди кажу, що у мене мила та розуміюча дружина, а ти отак себе повела? Просто пішла спати і не посмажила нам картопельки?
Знаєте, на початках це все було навіть весело, адже збиралися компанії, ми молоді і куми, зранку на роботу вставали, мов нічого не було.
Але далі пішли діти і мені стало не до веселощів, але чоловік цього не розумів.
– Валєра мене вчора запрошував, а сьогодні моя черга.
Коли ж я була втомлена чи діти вередували, він робив такі розчаровані очі:
– Я завжди тебе хвалю, ставлю в приклад Валєрі, щоб сам так жінку настановляв.
І я робила, смажила, накладала на стіл та лягала спати. З часом залишилося тільки кілька друзів, де вони отак кілька разів на тиждень зустрічалися, то у них, то у нас.
Діти виросли і знову наче були компанії великі з жінками.
Я звикла до такого життя, бо в мене вдома мама так само робила.
– Господи, знову суне,- казала вона, коли бачила чергового кума, друга чи родича, – я тільки посуд перемила!
А жили ми тоді всі в одній маленькій кімнаті, яка служила і за кухню, і за спальню, сховатися можна було лишень на печі чи піти на вулицю. Нам, дітям, було цікаво, коли дорослі починали розповідати різні приказки про чортів, відьом і ману.
А от мама мала те все годувати, їй було не до захвату.
Коли я виросла, то вже мене мама залучала до того, щоб і я накладала на стіл і помагала їй з готуванням.
У мене ж ситуація була інша, бо двокімнатна квартира, гості на кухні і можна собі лежати і дивитися телевізор.
Так проходили мої дні, з роботи додому, готую щось і чекаю чоловіка, далі мию посуд і в серіали. Дітям зателефоную, як у них справи, як навчання, з кумами потеревеню.
Серед тижня чи на вихідні хтось прийде до Юрка, то я щось приготую і далі за своє.
Мріяла про якусь гарну сукню, про взуття, яке не тисне, про поїздку на море, про гарний макіяж, про зачіску, яка б мені нарешті пасувала.
Інколи відкладала гроші на мрію, але завжди знаходилася дірка, яку треба було залатати – то бойлер потік, то штори треба змінити, то пралка поламалася.
Чоловік давав мені зарплату, але він хотів і смачно з’їсти, тому ми все практично проїдали.
І ось того дня приводить він чергового знайомого.
– Що? Не впізнала?, – регоче від захвату, – То Микола, друг мій. Забула?
– Микола?, – я була вражена, він так змужнів, колись я на нього навіть уваги не звертала, бо був таким малим, тоненьким, мов билинка.
– Настю, а ти не змінилася, – каже він мені.
– Ой, скажеш таке, – я зашарілася від задоволення і кинулася готувати щось на стіл.
Я все приготувала та й йду, що я буду між чоловіками сидіти. А Микола й каже:
– Та чого ти? Сідай з нами, згадаємо минуле. Як ти живеш з Юрком.
– Та що розказувати. У нас діти дорослі. А ми вже собі самі, – кажу.
Зате в мого чоловіка розв’язався язик.
– Якби не я, то не знаю, де б вона й була. Я її зробив порядною жінкою.
І давай такими подробицями сипати, що мені очі округлювалися.
Виявляється, всі ці роки, чоловік був мною не задоволений. Він зустрічався зі мною, але не хотів серйозних стосунків, думав отак погуляти і далі когось собі знайти, але нікого не трапилося на його шляху, тому він вже залишився з тим, що є.
– Все життя її вчу-вчу, не кажу, що нема результату, подивися, який стіл. Але я мав більше на неї надії. Вона мені мала бути більше вдячною.
Я знала на що натякав Юрко, у мене були й до нього стосунки.
А я ж думала, що чоловік мене цінує, що він впевнений, як йому пощастило в житті, що жінка вірна, виростила дітей без його участі практично, що все у неї до ладу, що тримає сімейний бюджет так, щоб на все вистачало.
– Як вона тобі так не до вподоби, то чого ти з нею?, – каже Микола.
– Хто її візьме. Шкода мені її, розумієш?
– Та, може, комусь і треба, – глянув він на мене.
– Що? Ти серйозно? То забирай!
– Добре, – каже Микола.
Я сиділа бліда, в голові були тисячі думок. Коли Микола вже виходив з квартири, то я його гукнула:
– Ти не проти, якщо я піду з тобою? Хочу аби він трохи похвилювався.
– Ні, не проти, – сказав той.
Чоловік мені зателефонував лишень на наступний день ввечері.
– Настю, ти де? Вечері нема, а вже яка година.
– Ти забув, любий? Я тепер з Миколою.
– Що? З Миколою? Не сміши, я назад не прийму.
– А я й не вертаюся, – відказала я, хоч насправді мені Микола нічого не пропонував.
Ми пішли до нього, він в місті проїздом, проговорили до самого ранку. Виявляється, він мене колись дуже любив.
– Думав, як розбагатію, то ти буде зі мною. Коли приїхав, то дізнався, що у вас дитина, тому вже нічого й не робив.
Одружився, маю двоє дітей, але жінки не стало через хворобу. Діти роз’їхалися на навчання, а я сам в будинку, нема до кого заговорити. Приїхав до батьків, але вони теж не можуть мені допомогти, бо при них сестра, місця нема й для мене жити. Не знав, що робити далі, чи продавати хату і тут щось купити, чи як. А тут Юрко запросив до себе…
І тепер я господиня в домі Миколи, він живе недалеко біля моря, місцина тиха, без туристів. Я знайшла своє друге щастя, хоча, може, й перше.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота(спеціально для intermarium.news).
