.Мені здавалося, що Ігор хоче того самого, він був старшим від мене на п’ять років, але все ще був неодруженим.
– Я шукаю ідеальну кандидатку для створення родини, – казав він мені і я тішилася думкою, що це я.
Ігор мав свій бізнес, тому я вважала, що це нашу родину і забезпечить. Ми почали зустрічатися, але до шлюбу все не доходило і не доходило. Чоловік мав відмовки, що не вірить у штампи, а як доля вирішить, то так і буде.
Я наче була заміжня, але по факту ні, бо ми ні вінчалися, ні реєстрували шлюб. Роки йшли, але й дітей не було у нас, бо Ігор не хотів їх. Я ж чекала, просто сиділа і чекала, що на наступний день щось у ньому зміниться і він передумає, якщо я буду краще старатися, не буду йому докоряти і ходити з засмученим обличчям.
Я робила вигляд, що у мене все просто чудово, щоб так, вдаючи, все й здійснилося. Ігор в таке вірив, казав, що коли бажане видавати за дійсне, то все так і станеться, от я й видавала з себе його щасливу дружину.
А потім він прийшов до мене і сказав, що більше мене не любить.
– Ти вже не молода, Любо, і з кожним днем це лише погіршується. А я вирішив одружитися з молодою дівчиною, яка й гарна, й дітей мені приведе.
– Але тобі вже сорок, – не витримала я, – ти теж не молодієш!
– В чоловіків все по-іншому, – відказав мені на те Ігор.
Я зібрала речі і виїхала з його квартири. Мені вже було тридцять сім років на той момент і я справді розуміла, що годинник вже не тікає, а шалено крутиться.
Ігор одружився з тією дівчиною буквально через місяць і я не могла не переглядати їхні щасливі світлини, корила себе, що надто мало старалася бути ідеальною і в усьому винен всесвіт, який не здійснив мої мрії.
Я вже й втратила надію стати мамою, не кажу вже про стати дружиною. Але випадок мене звів з Олегом і я наче виграла в долі джек-пот! Він чудовий, як і наші двійко близнюків, яких ми не стали довго чекати та планувати.
Наші батьки з обох сторін нам в усьому допомагали, бо двоє дітей одразу, то ще те задоволення. Але ми все пройшли гідно, я так вважаю, бо й досі разом, а наші хлопчики вже поступають вчитися в університет. І з такої нагоди ми вирішили, що заслуговуємо відпочити, тому поїхали на гірськолижний курорт.
Там я й побачила Ігоря з якоюсь молодою жінкою, але не дружиною. Той мене побачив і здивувався. Але я людина не горда і привіталася з ним кивком. Через кілька днів Ігор підсів за наш столик з Олегом, мовляв, який радий бачити і так далі, як життя, те-се…
– Та от вирішили відсвяткувати вступ дітей в університет, – кажу йому, – А твої діти вже, певно, одружені?
– У мене немає дітей, – відказав Ігор та опустив очі.
Я на нього вже й не ображаюся, бо він мені послугу зробив, коли звільнив від себе. А все інше мене не стосується, що там у нього в житті і вже мені не хотілося його бачити, але він наполегливо пропонував Олегові то разом відпочивати, то кататися на лижах. Не розумію його такої поведінки, адже ми вже чужі люди і між нами давно пропала теплота та щирість, я його можу назвати хіба добрим знайомим, а він веде себе так, наче ми й досі найкращі друзі. Як би ви це мені пояснили, що він робить?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
