Я дуже заздрила подругам у яких була мама. Не подумайте, я також мала маму, але я її мала, а от мене для неї не існувало. Основною метою життя моєї мами, основним її бажанням було знайти, що залити за комір сьогодні.
Дивно, але тато терпів усі її витівки, витягав її з усіх тих недвозначних ситуацій у які вона потрапляла, кілька разів навіть доставляв додому з чужих квартир.
Тато і я просили маму виправитись. Батько оточував її любов’ю, годував, одягав, робив усе, аби у нас була нормальна сім’я. Але ж жодні вмовляння на мою маму не діяли.
Мені було відверто соромно, коли я зустрічала її на вулиці. Я не підходила, а йшла так далеко, аби бува перехожі не подумали, що вона є мені ріднею.
У нас вдома ніколи не було ладу, та що поїсти. Тато намагався встигнути скрізь, але ж мама приводила друзів і все, що тато робив зникало. Добре, що тоді в школі давали непогані обіди, на них я й росла.
Трішки вже простіше стало після переїзду до нас бабусі, татової мами. Принаймні я хоч стала більш-менш нормально харчуватися. Бабуся в міру своїх сил, намагалася стримувати матір, вона мала на неї вплив, хай і не надто великий.
У мене вже була своя сім’я, коли мама занедужала. У стаціонарі вона опинилася більшою мірою через свою звичку, яку не полишала роками. Навіть тато махнув на все рукою – як буде, так і буде.
Коли там озвучили суму потрібну для того, аби мама залишилась із нами, тато відмовився, мабуть, у нього справді не було грошей. Всі витрати оплатив мій чоловік, завдяки цьому мама буквально повернулася з того світу. Сталось диво – мама раптом змінилась.
Спочатку ми в це не вірили, вона вже багато разів обіцяла це зробити, але нічого не відбувалося, звичка перемагала знову і знову. Цього разу мама нічого не обіцяла. Вона просто зайнялася наведенням порядку в квартирі, попросила тата допомогти зробити ремонт
Їхнє сімейне життя почало потроху налагоджуватися. Їхні справи пішли в гору, особливо після маминого працевлаштування. Ми іноді приходили до них на гостину, мама змінилася, батько теж. Він дуже любив її, і щиро тішився змінами. У квартирі зробили непоганий ремонт, заголом, усе було добре.
Затьмарив весь цей позитив несподіваний перехід у вічність бабусі. Після сорокового дня батько зайнявся справами спадщини, бабуся залишила йому будинок у селі.
Ділянка була дуже привабливою для міських дачників, зовсім недалеко, за сорок кілометрів від столиці, поруч річкиі. Тато продав його дуже вигідно, але нам із братом виділив малу дещицю від суми. Не можу сказати, що я образилася, було просто неприємно, що тато розділив гроші не порівну.
З моменту продажу бабусиного будинку вони з мамою якось змінилися, і не в кращу сторону. Стали якимись економними, чи що. Купили собі машину, але постійно скаржилися на дорогий бензин. Якщо кудись підвозили нас, то обов’язково просили заправити.
Найприкріше було, що навіть у день виписки, коли батьки забирали нас з малюком на своїй машині, чоловік мені потім сказав, що мама попросила оплатити ту поїзду, бо ж вони витратили свої гроші.
Своєму онукові вони не подарували нічого – ні пелюшки, ні сорочечки, не кажучи вже про такі грандіозні речі, як коляска чи ліжечко. І на хрестини прийшли з порожніми руками: «Вибач, грошей немає».
Нам не потрібні їхні гроші, ми самі можемо себе забезпечити, але постійно акцентувати увагу на своїй «бідності», чудово при цьому харчуючись, відпочиваючи на курортах кілька разів на рік, дуже пристойно одягаючись, зовсім недоречно.
Мамине ниття набридло слухати навіть мені, не кажучи вже про мого чоловіка. Якось вона мені висловила, мовляв, я мало про неї дбаю, треба більше приділяти їй уваги. Тоді я й не стрималась.
Я спитала про її турботу в моєму далекому дитинстві. Мама на мене образилася, сказала, що дарма я згадую минуле, давно треба його відпустити. А вона мені геть не про те говорила.
Але хіба таке можна забути? Вона завжди думала тільки про себе, і тоді і нині. Ми для неї не існували і не існуємо, то як можна просити про увагу і любов, якщо сам ніколи її нікому не віддавав?
А може то образа в мені говорить і мама є мама що б не було?
Головна картинка ілюстративна.
