Марина Іванівна – свекруха моя, ніколи не мала до мене якихось почуттів, окрім зневаги і невдоволення. Ми із її сином уже 15 років у шлюбі у нас ростуть троє дітей прекрасних, але вона вважає, що її Антон нещасний і що десь там у нього мала бути краща доля, але я своєю появою усе зіпсувала.
Так, я не була нареченою мрії, визнаю. Батьки мої завжди жили у своє задоволення і ніколи не опікувались нами, своїми дітьми. Ми тижнями жили самі, тато ж і мама проводили час у черговій компанії. Веселились доти, доки мали за що. Як тільки кошти закінчувались. вони повертались додому, але нам від того легше не ставало, адже навіть на хліб не було.
Так ми і виросли, що ті квіти при дорозі. Хто пошкодує, а хто й винним намагається зробити. А в чому наша вина була?
От свекруха моя із останніх була. Ото вже галас вона підняла, коли дізналась, що я з її єдиним синочком зустрічаюсь. На той час Антон уже й інститут скінчив і роботу в місті мав, саме жених завидний, вона підшукувала пару гідну, мріяла про достойну невістку.
Однак, ми із чоловіком дійсно щасливі усі ці роки разом. Досі як ті діти дуріємо, бігаємо і радіємо кожній миті поруч проведеній. Та що там, навіть діти наші кажуть, що хочуть у житті створити саме таку сім’ю як є у нас, а це, погодьтесь, найвища із похвал.
А свекрусі не йметься. Усе не так, усе не те. То у домі пил ще царя пам’ятає, то посуд у жирних розводах, то павуки обрали нашу оселю штаб-квартирою. Прийде і ходить по квартирі мов той ревізор. Зазирне до кожної шпарини і влаштує феєричну сцену. Звісно, у мене не музей, до ідеального порядку далеко, але й того що вона наговорює теж немає. У домі чисто, прибрано і завжди приємно пахне випічкою.
Кожен її візит для мене випробування. Так було і того разу. Прийшла Марина Іванівна явно не в дусі. Причину візиту вигадала смішну – сина побачити. А де він вдома має бути вранці в п’ятницю, тут тільки я зі зміни повернулась і це вона знала прекрасно.
Я їй чаю запропонувала, а вона давай горланити, що знову щось не так. Я така виморена тоді була, попросила її або заспокоїтись, або йти у своїх справах, адже у мене ні сил, ні часу на вислуховування її тиради немає. Вона таки пішла, але вже ввечері до чоловіка зовиця зателефонувала і повідомила, що мамі зле.
— Ото як від тебе приїхала, так і злягла. Я швидку викликала. Що жінка твоя мамі такого наговорила?
Уже тиждень свекруха в стаціонарі і прогнози невтішні. Чоловік ходить чорніший від хмари, а зовиця бачити мене не хоче.
Я розгублена і просто не знаю, як мені бути. Іти вибачатись, але за що? Нічого не робити, але ж бачу, що так усі лиш більш упевнені в тому, що таки я щось свекрусі не те сказала.
От як мені бути?
Головна картинка ілюстративна.
