Ми дружили з Олею з дитинства, вона красуня і я непогана, але всі хлопці заглядали на неї, а мені вже як хто лишиться. Але Оля була така легка і приємна в дружбі, що я й не заперечувала.
А тут з’явився Борис, ні на кого не дивиться, лише на мене і мені так стало радісно, що я для нього – особлива.
Оля трохи носом покрутила, що в нього одяг не модний і батьки його бідні, але мені було все одно. Він приїжджав на літо до бабусі і ми проводили ввесь свій час на річці в великій компанії. Як йшли зранку, то пізно ввечері приходили, щоб щось перекусити і знову йти.
Мама моя казала:
– Купа роботи, а вона вештається! Ти мені, дівко, дивися!
– Молода, коли ще буде ходити?, – зітхала бабуся і потайки давала мені з пенсії кілька гривень, казала: «До клубу заплатиш».
Тоді я вірила, що наше кохання обов’язково матиме продовження в вигляді весілля, хоча мама й сумнівалася, та й тепер я б сама сумнівалася, що з того щось би хороше вийшло.
Але ось нам по двадцять і Борис мені каже, що хоче женитися.
Я така рада, мама теж, лиш бабуся в сльози:
– Така ще молоденька…
До весілля почали готуватися, а це вам не просто так, бо й площадку треба зробити, напекти і наварити. Гостей запросити і не звичайними поштівками, а особисто прийти, тричі вклонитися і сказати: «Стелися, барвінку, від хати до хати, просили Вас батько, просила Вас мати, і ми Вас запрошуємо з хлібом і сіллю, приходьте, будь ласка, до нас на весілля». Далі треба було е побалакати трохи з гостями, розпитати, як всі, як родина, чи все готово і чим помогти. Тому просили дружки десь тиждень наперед, якщо гостей далеко нема.
І ось вже має бути весілля, як Оля мені каже:
– Ми тобі дівич вечір зробили, пішли!
– Але я буду невиспана.
– Ти й так не заснеш, пішли!
І ось там, вона мені й прошепотіла в вухо те, з чим я жила роки, що отруювало мій шлюб. Повільно, але не зворотно.
– Я люблю твого Бориса з першого погляду. Жити без нього не можу.
Її очі горіли, на щоках палав рум’янець, я подумала, що вона перебрала, але потім на весіллі я зрозуміла, що це правда – вона від молодого не відходила, ніжно вела його попід руки до шлюбу своїми тонкими руками і щось йому всю дорогу шепотіла, що він заливався від сміху.
Я сотні разів переглядала своє весілля і бачила, яка вона була біля нього, як з ним танцювала, як дивилася. Чому доти я цього не бачила?
Далі вона недалеко від нас знімала квартиру, часто забігала, коли мене не було, потім на роботу влаштувалася біля Бориса недалеко і ходила з ним в кафе на обід.
– Не переживай, я твого чоловіка годую, – казала вона мені зі сміхом.
Борис був задоволеним, не бачив нічого такого в тому, що Оля так багато часу поруч з ним, а я ж йому не казала, що вона його любить, бо тоді б не знаю, як би він себе повів.
Я бігла додому з роботи, перевіряла телефон чоловіка, його одяг завжди пах її парфумами, я влаштовувала йому такі сцени з розпитуваннями мало не по хвилинного дня…
Я стала на себе не схожа, я не впізнавала себе. А якось Оля прийшла до нас і я побачила, як ми відображаємося в дзеркалі і порівняння було не на мою користь.
А тоді якось друг Бориса сказав, що є гарна робота за кордоном і я вхопилася за цю можливість.
– Давай поїдемо, але не скажемо нікому, щоб потім не вертатися, підібгавши хвіст. Влаштуємося, а тоді вже скажемо?
І ми так і зробили. Я навіть мамі не сказала в якій ми країні, щоб вона не розповіла Олі. Тоді ще мережі не були такі розповсюджені і ми легко загубилися в людському морі.
– Ти геть інша людина тут, – усміхався мені Борис, – нарешті я впізнаю жінку, яку полюбив.
– Так тепер буде завжди, – пообіцяла йому я.
Відтоді мої ревнощі зникли, хоч чоловік часто й затримується і може від нього пахнути, але я не реагую, бо вірю йому.
За ці тридцять років шлюбу я більше не відчувала такого, як з Олею і не можу собі пояснити, чому тоді так відреагувала. Думаю, може, я просто все перебільшила, бо молода була і недосвідчена? Що ви скажете з цього приводу?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
