.Моїй доньці Марині трохи за тридцять, у неї двоє маленьких синів і чоловік Максим. Марина не працює, сидить вдома з дітьми. Колись вона мала гарну роботу, але компанія закрилася, коли вона була у декреті. Зараз їй навіть на думку не спадає шукати нову роботу, бо діти ще малі, і їй з ними й так вистачає турбот.
Максим — добувач. Він приносить додому гроші, і цього їм вистачає на всіх. У них типова сім’я: чоловік працює, жінка доглядає дітей і дім. І, треба сказати, Марина справді господарює чудово: вдома чистота, діти доглянуті, чоловік завжди ситий. Але під час її відсутності я побачила зовсім іншу картину.
Коли Марина попала в стаціонар, то ми домовилися, що я поживу у них і догляну дітей. Спочатку думали, що це буде на кілька днів. Марина підготувала для мене все: написала розклад, коли давати їжу, як вкладати дітей спати, навіть поради з прибирання. Але коли стало зрозуміло, що перебуванням там затягнеться, вона більше хвилювалася не за себе, а за нас із Максимом. Хоча, дивлячись на його безпорадність, може, й не дивно, що вона так переживала.
Максим, як виявилося, зовсім не пристосований до життя без дружини. Я знала, що він мало чим допомагає вдома, але не думала, що настільки! Він звик, що йому все подають на блюдечку. Сам собі навіть чаю не наллє, а тарілки після себе не миє. А тут ще й діти на додачу — і все це на мене звалилося.
— У власному домі не знає, де що лежить! — зітхала я кожен раз, коли він мене щось питав.
Цілий день я крутилася, як білка в колесі: доглядала онуків, готувала їжу, прибирала. А Максим приходив з роботи, сідав за стіл, їв і йшов до свого комп’ютера, навіть не озираючись на дітей чи на безлад навколо.
Звісно, такого я терпіти не збиралася. В перший же день я йому пояснила, що тепер усе буде інакше.
— Максиме, — кажу, коли він сів після вечері за комп’ютер, — ти, мабуть, звик, що Марина все робить за тебе. Але я тобі не Марина! Тарілки за собою мий сам, дітей купай сам і спати клади теж сам.
Він на мене витріщився, мовби я сказала щось неймовірне.
— У мене робота, — відповів він. — Треба перевірити пошту.
— Пошта почекає, — кажу я. — А от діти — ні. Після роботи завжди знайдеш час для домашніх справ.
І, на моє здивування, він піднявся, надутим виглядом помив посуд і пішов вкладати дітей спати. Це стало для нього рутиною: бурчав, але робив те, що треба.
Через два тижні настав день виписки Марини. Я була впевнена, що Максим її забере, адже в неї ж сумки, речі, та й після лікарні вона все-таки. Але виявилося, що я помилялася.
— Мамо, — сказала мені Марина, коли я зателефонувала їй вранці. — Я сама додому доїду. Максим не може мене забрати, у нього робота.
— Марини, ти геть без клепки? — кажу я. — Яке таксі? Ти ж ледь на ногах стоїш! У тебе чоловік є, і він повинен тебе забрати.
— Та ні, — відповіла вона, — я сказала Максиму, що все добре, я сама приїду.
Я була вражена. Як можна так нехтувати своїм обов’язком? Зателефонувала зятю, але він сказав те саме: мовляв, Марина сама вирішила, що доїде на таксі, і він нічим не може допомогти, бо працює.
— Максиме, — кажу я йому, — нагадай мені, ким ти працюєш? Менеджером? То це ж не якась термінова робота, де ти мусиш бути постійно! Якщо ти не прийдеш на роботу сьогодні, ніхто й не помітить. А от твоїй дружині потрібна допомога зараз, а не завтра.
Він щось пробурчав і вимкнув зв’язок. Я була вражена. Як можна залишити свою дружину у такій ситуації? Тож я зателефонувала своєму чоловікові і попросила його поїхати за Мариною. Він без слів погодився.
Коли Марину привезли додому, я очікувала, що вона мені подякує. Але замість цього вона розсердилася.
— Мамо, ну навіщо ти втрутилася? — з обуренням сказала вона. — Я ж сказала Максиму, що сама доїду. Тепер він образився і трубку не бере.
— Доню, — кажу я, — ти тільки з лікарні! Яке таксі? А Максим повинен бути поруч, щоб допомогти. Це його обов’язок.
— Ти тільки псуєш усе, — зітхнула вона. — Тепер доведеться миритися з ним. А все через те, що ти постійно втручаєшся!
Я мовчала. З одного боку, я розуміла її бажання зберегти мир у родині. Але з іншого боку — хіба нормально, коли чоловік навіть не здатний допомогти своїй дружині в такій ситуації? Моя Марина занадто м’яка, а Максим цим користується. Іноді мені здається, що варто було б змінити свій підхід до життя. Чи, можливо, просто перестати втручатися?
