Пишатися треба такою жінкою і цінувати. А ти що витворяєш? Плачеш? За грошима не треба плакати, то ж річ набутна».
Я сама не розумію, що зі мною сталося, це було вище мене, це наче в мені якась інша жінка взяла керування в свої руки і мені від того стало так спокійно, так безхмарно, так добре. Хіба такий стан не коштує статок?
Подруги кажуть. що то в мені вік заграв, але я не думаю, що сорок три роки то вже так до землі б мало тягнути, але все почалося таки з неї.
Минулого року подруга покликала мене до себе в гості, а живе вона в іншому місті, а тоді мені й каже:
– Мені так прикро, мама дуже мене просить приїхати помогти садити город. Ти побудь у мене, а я приїду і ми вже тоді наговоримося.
– Інно, а давай разом, я ніколи в тебе в селі не була. Там, певно, гарно?
– Там чудово! І шашлики посмажимо і попрацюємо!
Я радо погодилася, де ж я думала, що садити город, то безкінечний процес, бо коли працюєш, то мрієш про кінець, а йому ж нема ні кінця-ні краю.
Я вам кажу, що Іннина бабуся вже почала дратуватися, коли я її питала:
– А де ж кінець вашого городу?
– Та отамечки, – махала бабуся вдалину.
Я бачила лише виорану землю…
І знаєте, що трапилося далі? В мені відбувся якийсь дзен, пробудження. Я вам кажу, що я раптом в цій печії хребта і шлунка відчула таку радість, якої я ніколи не відчувала. Це було таке невідоме почуття і водночас захоплююче.
– То в тобі заговорила земля, – жартувала подруга, коли я просила показати, а де у них будуть огірочки, а де полуниця, а де кабачки.., – Я думала ти таких слів не знає.
– Я справді, не знаю, воно якось само, – щиро казала я їй.
І мені потім та земля снилася, я розуміла, що там важко, а не важко від того, як досидіти на роботі до шостої. Що проблема, то негода, бо поб’є урожай, а не тому, що зіпсує зачіску чи настрій, що дощ – то чудово, бо буде все рости, сніг – прекрасно, бо накриє собою землю і дасть їй вологу, що спека – це не добре, хоч до того я хотіла засмагати на пляжі…
Все перевернулося з ніг на голову. Я зрозуміла, що не тим я журюся. В селі все набагато простіше і конкретніше, і правдивіше.
Так от, я купила хатинку в селі… Посадила город і отримую неймовірне задоволення від самого процесу, правда, дзен вже не відкривається, бо саджаю я мало і то на голландських грядках.
Чоловік мене питає для чого мені те село, а я не моду пояснити для чого, просто мені там добре.
– Любий, хтось преться в гори, хтось на море, а мені там добре. Це ж набагато дешевше. Не розумію, чому ти так реагуєш?
– Бо це дивно! Ти ніколи не жила в селі.
– Я не живу в селі, я там відпочиваю…
От сама не знаю, що зі мною. Може, то вік?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
