Тепер я шкодую, що маю лише одного сина, а колись думала, що й так мені забагато, бо не встигала і з роботою, і з домом. Думала, що треба все дати одній дитині, щоб вона мала старт в житті, а не те, що я.
Я росла в багатодітній родині і ніколи не мала нового одягу, бо була наймолодша з чотирма старшими сестрами.
Сестри, та й я, одяг носили дуже акуратно, бо знали, що мама й тато не пожалують за зіпсуте. Все ідеально відпиралося, прасувалося і підшивалося де треба.
Мама вміла плести гачком, тому якісь недоліки одягу могла прикрити гарним мереживом, чого і нас вчила. Та й всі тоді так жили – як самі не плели, то вишивали, то в’язали. Жінці завжди хочеться гарно виглядати.
Тому, коли я вже стала на свої гроші, то була певна, що в мене буде одна дитина, яка буде мати лише новий одяг, нові іграшки і новий будинок.
Нам з чоловіком за все наше спільне життя вдалося зібрати на нову квартиру, де мав жити син з його родиною, проте, вже тридцять п’ять років син живе з нами і не планує нікуди переїжджати, а квартира з гарним ремонтом так і пустує. Він там наче живе, але радо ночує в нас, як і їсть.
І ось я вже почала думати, де ж йому знайти наречену, дівчину скромну і відповідальну, щоб вона нікому не завдавала клопоту, адже й ми, в свою чергу, теж не будемо завдавати клопоту їй.
Кинулася я по подругах та знайомих, у кого є така донька, яка вже на виданні, але не може знайти свою долю.
І так почали до мене ходити жінки з доньками, а мої хлопці при тому не виявляли ніякого зацікавлення, а пізніше вже почали відкрито ремствувати.
– Та я в неділю спокою не маю, – казав чоловік, – я хочу на дивані повалятися перед телевізором, хочу в ванну піти на скільки захочу, хочу в спортивках по хаті ходити і в майці, хочу руками їсти курку. Скільки це буде продовжуватися?
– Ти мені це кажеш, – здивувалася я, – Я вже вам стільки на оглядини приводила дівчат, що й порахувати не можу, у мене вся зарплата тільки на ці пригощання й йде…
– От-от, я про гроші забув сказати – скільки можна їх гостити? А самі потім цілий тиждень на сосисках і макаронах!
– Не перебільшуй! А як не хочете їсти сосиски, то хай Андрій швидше робить свій вибір!
І ось тут вже й Андрій почав кривити носом.
– Мамо, ти навіщо мені цих всіх дівчат водиш, якщо вони мені й так не сподобаються?
– Що? Гарна, скромна і добра дівчина – то така тобі не подобається? А така, що потім квартиру забере та аліменти на дітей вимагатиме – то вершина твоїх мрій? Ти, сину, на себе теж дивися, бо тепер квартирою нікого вже й не здивуєш, а добру дружину знайти дуже важко!
– Син правий, там оку ні за що зачепитися, а ти одних і тих же водиш і водиш! Ти ж бачиш, що всі не підходять, але ти не змінюєш підхід. Навіть мені такі дівчата не подобаються!
Я втратила дар мови! Йому такі дівчата не подобаються! То тепер мені де таких шукати, щоб ще й йому сподобалися? Я тепер бачу, що онуків мені не дочекатися, то виходить, що я своє життя неправильно спланувала? Прорахувалася? Я стільки економила, ніколи не їла досхочу, не дозволила собі й цукерку до кави аби у сина все було, а він отак мою працю, ціль мого життя, кине під ноги? Що мені робити в цій ситуації, щоб ви порадили?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
