У мене є сестра. Ми з нею близнята, ось тільки різні за характером. Наталці все діставалося з дитинства легко і просто, як то кажуть «за гарні очі». Якщо багато сестер і братів дружать між собою, як нитка з голкою, то у нас було все навпаки.
У Наташки був більш комунікативний характер, вона могла порозумітися з будь-якою людиною, швидко запам’ятовувала інформацію, добре навчалася в школі, а ось мені доводилося проводити над підручниками дні та ночі.
Наталя завжди була улюбленицею, як у дитячому садку, так і у школі. Мама завжди ставила мені як приклад мою сестру. І завдяки своїм здібностям на моєму фоні вона сяяла як діамант. Я дуже хвилювалася з приводу того, що не відповідаю очікуванням своєї матері. А ось сестра, замість того, щоб мене якось втішити і підбадьорити, навпаки намагалася всіляко підкреслити свою перевагу.
Я звикла завжди перебувати в тіні і багато трудитися, а Наташа – ні. І саме те, що їй все в житті діставалося без зусиль, зіпсувало, на мою думку, долю моєї сестри. Вона вступила до інституту, але не закінчила його, покинула на третьому курсі. Вийшла заміж за однокурсника, потім пішла у декретну відпустку, яка плавно переросла у другий декрет. І зараз вона не має ні освіти, ні роботи, ні грошей.
Мама завжди намагалася підтримувати сестру і намагалася підключити мене до цієї справи. Я періодично допомагала, але коли переконалася, що це просто бездонна діжка, то перестала віддавати свої чесно зароблені гроші. Тим більше, що й подяки ніякої не було, все сприймалося як даність.
Зараз я начальник відділу, маю гарну зарплату. Чоловік теж не відстає. Ми можемо багато собі дозволити, але це не означає, що я розкидатимуся грошима направо, і наліво. Із чоловіком вирішили взяти іпотеку, аби покращити свої житлові умови. Це стало для мами поважною причиною. Вона вважала, що нам важко платити кредит, але коли я відправила сина до приватного дитячого садка. то одразу отримала дзвінок від мами.
— Я ось подивилася скільки коштує приватний садок. Ну ви шикуєте. Якщо в тебе зайві гроші, то краще сестрі допомогла б. Чому дитина не може ходити як усі в звичайнісінький садок?- заголосила мама.
Наступного дня вона приїхала сама. Вигляд у неї був такий, що стало зрозуміло – нічого доброго з того не буде. Мама почала без довгих вступних промов:
— Ти хоч розумієш, що таке родина? Я тут порахувала, ви втричі більше грошей витрачаєте щомісяця, ніж Наталя отримує. Якщо тобі доля більше дала, чому ти з сестрою не поділишся? Невже так складно допомогти?
Я й сіла. От чесно, не думала що все так серйозно. Мені аж цікаво стало, а як мама наші гроші вираховувала. І як вона собі уявляла мою реакцію: розкаялась і понесла сестрі з чоловіком на блюдечку те, чого вони самі заробити не змогли?
Мамі я звісно відмовила, а та сказала, що я не її донька після такого. Ну що ж! Поки попрощались.
Не знаю, можливо потрібно було інакше відреагувати, але я вчинила, як вчинила. У своєму вчинку не каюсь і вважаю, що прийняла єдине правильне рішення. Чи був якийсь інший варіант?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
