fbpx

Я й уявити не могла, що діти мої стануть на бік чоловіка, ще й мені претензії висловлюватимуть, мовляв, що таке, можна раз і пробачити, чи й не раз.

Ой, не раз! Бо вперше я зрозуміла, що чоловік гуляє, коли діти були малі, не хотіла терпіти і зібрала речі Михайла:

– Забирайся!

– Сергійку, Іринко, мама тата виганяє, але тато не хоче від вас іти, – обіймав він дітей, а ті обхопили його руками і просили тата нікуди не виганяти, бо вони його дуже сильно люблять.

– Тато хороший, це ти погана!, – казали мені діти.

Так, я була погана, бо заставляла робити уроки, мити вуха і чистити зуби, мити за собою тарілки, все ставити на свої місця, а тато просто лежав на дивані, бо він втомився на роботі. Він міг з ними дивитися мультики і наминати чебуреки, залишаючи крихти навколо себе і вони ще й кепкували наді мною, що вони їдять, а я навколо них з віником літаю…

– Баба Яга! Баба Яга!, – кричали діти…

Діти ставали старші і потрібні були більші гроші, тому Михайло поїхав на кілька років на заробітки, ми будували власний будинок, щоб у кожного була своя кімната. Справили новосілля, жили вже в хаті, діти приїздили з навчання на вихідні… Спокій і радість? Але ні – перестріла мене чоловікова любка, що я маю з хати вступитися, бо у них – любов.

І знову діти стали на сторону батька.

– Ти що? а де ми жити будемо? Ми звикли до цієї хати, тут наш дім. А тато погуляє і вернеться.

– Я не хочу його пробачати, – казала я.

– Ну й не пробачай, але збережи нам дім. Хоч це ти можеш зробити? Все життя у тата на шиї сидиш і ще йому не даси відпочити…

Діти казали те, що казав мені в очі чоловік, бо я справді зі своєю зарплатою не йшла в ніяке порівняння.

Михайло вернувся через місяць, бо не так солодко жити з любкою ввесь час. Прийшов наче й не йшов нікуди, знову я варила і прибирала… Я змирилася чи що, подумала, що вже раз таке діло, то буду жити так, поки діти не оженяться, а потім якось буде.

В п’ятдесят він таки вирішив офіційно зі мною розійтися, бо у нього знову кохання.

– А що ти хотіла, мамо, – казали мені діти, – треба жити в своє задоволення, а ти на себе коли в дзеркало дивилася? Якщо тата люблять, то ми за нього тільки й раді.

– А що з хатою?, – питала я їх.

– А що з хатою? У нас вже своє життя, ми хати не потребуємо. Діліть навпіл і все.

Чоловік викупив у мене свою частку хати і привів туди нову дружину, а я подалася на заробітки. Взяла дольову участь в новобудові і десять років працювала на ремонт, облаштування і запас. Вернулася в свою квартиру і зітхнула з полегкістю – нарешті я вдома. В спокої і радості.

Але пролунав дзвінок у двері і на порозі делегація з моїх дітей, онуків… і чоловіка.

– Мамо, що ти старість будеш сама зустрічати? Хто тебе догляне, а тато з тобою радо поживе, ви ж не чужі люди один одному та й ми будемо спокійні за вас.

Вони переконували, що я маю вчинити так, аби це влаштовувало всіх, онуки в цей час робили безлад у квартирі, а чоловік тільки розводив руками – лишив хату жінці і дитині, куди ж він тепер, як не до мене. Я ж маю зрозуміти, що ми – сім’я, що треба один одному допомагати. Бо попереду ой що може бути.

Закрила за ними двері і почала прибирати, щоб мій дім знову став таким як був. Нічого їм не казала і все думаю – як мені вчинити, щоб справді, було для всіх добре, бо я розгублена таким поворотом справ.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page