fbpx
Історії з життя
Я ледь дочекалась, коли ж діти підуть на роботу. Узяла подаровані на весілля гроші мерщій до будівельного магазину. О шостій вечора, коли моя молодь повернулась додому у їхній кімнаті уже було залито підлогу, а в коридорі лежали коробки з новою шафою купе. Я вечерю святкову приготувала, сюрприз все ж таки для них робила. Уявляла, як зрадіють і дякуватимуть. Але не отримала я очікуваного

Я ледь дочекалась, коли ж діти підуть на роботу. Узяла подаровані на весілля гроші мерщій до будівельного магазину. О шостій вечора, коли моя молодь повернулась додому у їхній кімнаті уже було залито підлогу, а в коридорі лежали коробки з новою шафою купе і шпалерами. Я вечерю святкову приготувала, сюрприз все ж таки для них робила. Уявляла, як зрадіють і дякуватимуть. Але не отримала я очікуваного.

Моя доня пів року тому заміж вийшла. Зустрічалась вона зі своїм Владиком досить таки довго я вже й переймалась, чи й буде те весілля. але ж ні Восени зіграли. Виявляється вони гроші збирали. Вирішили ні копійки ніде не позичати, а весілля за свої зіграти. Гарно погуляли. Гостей було не багато, тому й свято вийшло веселим.

Здарували їм щось трошки більше ніж п’ять тисяч доларів. Досить непогано я вважаю. Так от! Жити вони поки вирішили у мене. Зять будинок у передмісті добудовував, тож попросились вони до мене на рік, або півтора.

Живуть пів року як у моєму домі. Все їх влаштовує. Трудяться на роботі, потім на будівництві. а я все спокою не маю. Речі їм свої ніде розкласти, сплять на моєму старому дивані, та й живуть у кімнаті де ремонт робився хто-зна коли.

Якось у розмові я підняла цю тему, а вони лиш відмахнулись. Сказали, що їм усе подобається і вони зроблять красу уже в своєму домі. але ж за ці пів року у них лиш стіни у домі оштукатурили і отоплення зробили. Коли вони перейдуть? Не за рік то точно.

От я і вирішила зробити їм сюрприз. Домовилась зі знайомою, син якої ремонти робить, що той прийде капітально відремонтує кімнату у якій доня з зятем живуть. Шафу їм хорошу замовила, аби речі свої мали де розкласти гарно. Ну а скільки ж вони можуть жити на торбах і спати на старезному ліжку?

Діждалась, доки на роботу підуть, узяла подаровані на весілля гроші і подалась до будівельного магазину за всім необхідним. Увечері уже й підлогу під ламінат було залито і шафа у коробках чекала доки її зберуть.

Діти прийшли і лиш здивовано переглянулись. Донька зраділа і запитала у мене а звідки ж я власне гроші узяла. Чи бува не залізла в кредити? Я ж і розповіла радісно усе. ну скільки ж можна маючи таку суму жити їм у таких умовах?

Ой що почалось! Донька в сльози, зять горланити почав. І кожен запитує чому я полізла туди, куди не мала права. Образились і тут же зібравши речі кудись поїхали.

Ось мені цікаво: а чому це я не права? Тобто жити у таких умовах жити це нормально, чи як? Вони бачте ті гроші на подорож відклали весільну, чекали доки кордони відкриють. Ну і як же це, а? Спати на ліжку кривому, речі складати у картаті сумки, але поїхати за кордон? І це я ще не права?

Нічого не розумію я. Ну невже ж я не права?

Ярина В.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page