Чоловік зайшов попрощатися і так між іншим спитав:
– Що з мамою говорила?
– А ти звідки знаєш, – здивувалася я.
– Ти завжди така, як з мамою поговориш, або твоя подруга знову годинами розповідала про свої проблеми.
Ми того й розійшлися. Що у тебе на всіх вистачало часу, окрім мене, – уточнив він.
В інший день я б йому нагадала, що и розійшлися, бо у нього з’явилася інша, але я не мала сили на це. Хоча в його словах була доля правди.
Справа в тому, що мама завжди знаходила привід аби повчити мене жити. Скільки вона мені розказувала, що Сергій ні на що не здатен, ні квартиру купити, ні дітей прогодувати, що те й робить, що мною командує, а я отака, м’яка, все виконую та йому догоджаю.
Звичайно, що я чоловіка захищала, але мама витягувала на світ все нові і нові аргументи його мізерності і я здавалася. Йшла додому і слово в слово виливала ці ж слова на Сергія.
Тепер мама каже, наприклад сьогодні, що я настільки ніяка дружина, що не змогла втримати навіть такого ніякого чоловіка, як Сергій.
Коли ж я почала їй говорити, що вона сама мені роки наговорювала на чоловіка. то вона мене просто вибила з колії реплікою:
– Якби ти його любила, то б нікого не слухала, навіть, матір. Тому не перекладай відповідальність на когось.
Я не мала що сказати. а вдома вже пів року не жив Сергій, щоб я могла передати йому мамин негатив.
А потім подзвонила подруга, у неї проблеми, тому мені було не важко вислухати ї. адже друзям потрібна підтримка. Ну то й що, що вона скаржилася дві години сьогодні? Вчора скаржилася півтора… Не можу ж я людині сказати, щоб вона прискорилася, бо ж їй погано, а, коли людина погано, то її треба вислухати, заспокоїти, розрадити, поралити і запевнити, що вона найкраща в світі жінка і всі ще будуть за нею лікті кусати.
– А що там в тебе, – наприкінці спитала подруга.
Я тільки розкрила рота сказати. що мама мене знову дістає, як вона тут же мене перебила:
– Слухай, я от ось що ще згадала, вибач, що перебила, ти запам’ятай на чому зупинилася і потім розкажеш.
Звичайно, що я вже нічого не хотіла розказувати. Адже у подруги он які переживання, а мама моя що? Нічого нового. Тільки донька у неї якась не така… А в подруги проблеми екзистенційного плану.
Коли поклала слухавку, то зрозуміла, що вже така втомлена, наче вагони розвантажувала, а сьогодні ж вихідний! Хотілося просто лежати і не вставати з ліжка, як добре, що у колишнього чоловіка залишився ключ від квартири, що він може сам забрати і привести дітей.
На роботі теж той період, коли з усіх сторін так і лізуть дрібні пакості, щоб потім великою дулею позначитися на зарплаті. І як я маю це пояснити колегам, які розраховують на гарну зарплату до Різдва, а отримають в два рази менше. І хто вийде винним? Звичайно, що я, а не спад в економіці, ринок чи ретроградний Меркурій.
Від цього мені не хочеться ходити на роботу, а хочеться лежати вдома цілодобово під теплою ковдрою і пити запашний чай. Але ж цього не буде. І я просто не розумію, де ж у мене тут системна помилка? Я ж хороша людина, люблю рідних, друзів, поважаю колег, терплю суспільство і мімімію від тварин. Чому ж доля до мене така несправедлива?
Звичайно, що колись я б послухала чоловіка, що всі мої заковики через те, що у мене нема часу на нього…
Хоча, може у мене все через те, що у мене нема часу на мене?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
