Я маму свою давно до себе у столицю на поміч кликала, але вона все відмовки знаходила якісь. то у неї робота, то дача, то у подругиного кота хвіст ниє і вони його глядять. А це вже вибору не мала, треба було їй з дому їхати, то до мене й подалась. Я ж думала мама моя мені з дітками на поміч стане, а я на роботу вийду. Ага, розмріялась!
Я із невеличкого містечка на Сході нашої країни любої, родом. Там школу скінчила, а до столиці прриїхала навчатись на юриста. так вийшло, що закрутило мене столичне життя. Тут я заміж вийшла, працюю, тут уже й дітки мої на світ з’явились.
У нас із чоловіком близнюки. Двоє непосидючих хлопчиків, яким усе цікаво. Їм нині по три роки і вік саме для пізнання світу. от тільки із нянею нам не надто щастить. Я вийшла на роботу майже одразу після їхньої на світ появи, адже могла втратити дуже хороше місце. Тоді із ними була мама чоловіка, але вже через два місяці вон попросила вибачення, що більше не зможе допомогти і поїхала глядіти свою маму, у якої зі здоров’ям негаразди почались.
Після тгго ми вже десять чи й більше нянь змінили. одні приїодили і намагались власні правила нам диктувати, їнші просто не справлялись. Ще й когось з’являлись непереборні життєві обставини. Тож ми ледь не щомісяця у пошуку нової доброї феї для наших красенів.
Я маму давно просила приїхати і допомогти з онуками, але в неї вічні відмовки. Ще як на роботу вона ходила, то я її розуміла, а от як вдома вона засіла, то я ледь не щоденно дзвонила з тим же проханням. однак у мами були важливі нагальні справи. Інколи смішні просто, але їхати вона не могла.
А от у березні минулого року вона уже виходу просто не мала ніякого – приїхала до нас. няня наша якраз із країни виїхала, та й ми збирались, але не склалось. Залишились вдома, про що не шкодуємо.
Перші місяці, доки моя фірма не відновила роботу, ми з мамою удвох вдома хазяйнували, а потім ми з чоловіком нарешті вийшли на роботи свої, а вже мама з малими залишилась.
Все складалось ідеально. мама часто із ними гуляла, казки читала, пекла, готувала їжу. Звісно, з хлопчаками вона виморювалась, але я бачила, що мама розцвіла просто. Минув місяць і мама надумала щоранку бігати. Вставала о шостій і виходила зі спеціальними паличками до найближчого парку. Мені не дуже зручно було, адже я мала до роботи підготуватись, а малі зранку багато уваги потребували. Я про це не раз мамі казала. але вона мене ніби й не чула.
Потім більше – пішли зустрічі зі знайомими і новими друзями. Могла заявити, що взавтра зайнята і не зможе вдома бути. А тепер коронний номер – заміж зібралась і їдуть вони з кавалером за кордон до океану жити.
Я коли почула дар мови втратила. Мама у шістдесят із хвостом заміж? За кордон? до океану?
А вони познайомились із “нареченим” на дитячому майданчику. того з ончкою відправили гуляти, а мама бігала за нашими непосидами. Зустрічаються вони вже, як виявилось, практично рік і ось надумав її кавалер,що життя коротке і одне, тому квартиру свою продасть і вони придбають будиночок у Португалії.
на запитання що вона там одна робитиме, мама відповіла просто і недалекоглядно: “Житиму”.
Уже не знаю, як з нею бути. Не очікувала такого від мами рідної зовсім. Це ж треба таке втнути?
Говорю із нею ледь не щоденно, намагаюсь нагадати, що в неї донька є, що в неї тут родина, але мама мене не чує.
Як бути. Як вберегти маму від такого необдуманого кроку?
20,03,2023
Головна картинка ілюстративна.
