fbpx
Історії з життя
Я мав прекрасну родину, та й себе вважав чудовим сім’янином. Але одного дня дружина сіла в легковик, узявши з собою лиш паспорт, і поїхала геть. Діти бігли за авто, просили маму повернутись, але водій лиш швидкості додав. Кілька років її не було, а з’явившись мене винним зробила. Уявляєте

Я не маю шкідливих звичок у мене спокійний характер (за все життя не пам’ятаю, щоб хоч з одним знайомим або сусідом серйозні непорозуміння були). Багато років думав, що сім’я у мене міцна і дружна – троє дітей, любляча дружина (як мені здавалося). Після появи третього синочка Ларису, ніби поміняли – стала замкненою, пішла спати в іншу кімнату, зі мною практично не розмовляла. На питання про те, що трапилося, відповідала, що мені слід гарненько подумати – відповідь на поверхні.

Я розумів, що їй не просто, але ж я теж не спав на роботі. Так, інколи дах зносило від усього нашого життя і того, що відбувається довкола. Ну і не вміла Лариса заощаджувати, це теж з себе виводило не мало. Ну, як можна щодня по сто – двісті гривень витрачати?

— Так я ж на продукти, – заявляла.

Ну не такі ж суми! Нас четверо, невже ж не можна якось зекономити. Та й мама моя казала, що в них з татом на місяць на харчі ішло тільки тисячу двісті гривень. А у нас усі три з половиною. Я став витрати контролювати, звісно. Списки писав продуктів, меню складав. Грошей помітно менше ішло.

В один «прекрасний» день до будинку під’їхав легковик, дружина впурхнула в нього, помахавши мені з дітьми рукою, і поїхала геть. Навіть речі з собою не взяла, тільки сумочку з документами захопила. Все сталося настільки несподівано, що ми отямитися не встигли. Малюки побігли, правда, за машиною з плачем, але авто тільки швидкість збільшило.

Залишилися ми одні, навіть розповідати не хочу, як мені доводилося, досі у снах ввижається неспокійних перший рік без Лариси.

Років зо два про дружину навіть слуху не було, я на аліменти подав. З дітьми не легко правда доводилось. То зуби, то животик, то кросівки порвались, то курточка замала. Сил уже на те все не було. Скільки грошей ішло, ой йой! Я вже сивіти починав. А як занедужають, то й з роботи доводилось відпрошуватись. А вдома, як білка у колесі. Прибрати, витерти, приготувати, помити…

Ларису шукати почав серйозно. Як так, просто взяти і відмовитись від дітей. А я й дружину собі знайти тепер не можу, як дізнаються що у мене троє, так і врізнобіч. Знайшов таки! Живе на орендованій квартирі у іншому місті, працює бухгалтером у якійсь фірмі. Дітей забирати не хоче, каже, що згодна брати на тиждень другий до себе, але не більше. Мене винним в усьому зробила. Мовляв я до такого сам її довів.

Як вам? Я? Довів? Чим, цікаво. Просто вона не має відповідальності і материнського інстинкту.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page