Я мріяла про дитину, адже так чоловік від мене не пішов би, так мама казала. але тепер, через роки дивлюся, як я сама все зруйнувала і лиш одному дивуюся – чому я цього не бачила?

Ми з Олексієм були одружені два роки, як наші матері почали нас випитувати, чому ми не спішимо з малюком. Якщо чесно, то ми й не задумувалися над тим, чому дітей ще нема, ми були молодими і любили один одного.

Але через п’ять років, коли дітей все ще не було, то моя мама почала казати, що я маю про це думати, бо інакше втрачу чоловіка.

– Ти що собі думаєш? Піде до якоїсь молодої, а ти що будеш робити, розлучена?

Яке це було слово «розлучена», наче щось таке, що викинула на бік, камінь наріжний… Хто хоче таким бути?

І ось ту я почала старатися, адже мені всі казали, що я здорова. Що я начиталася літератури і про здорове харчування, і про особливі трави, і особливі дні, і особливі продукти, місця і вправи. Все те було мною виконане з такою скрупульозністю, що мені б вчені позаздрили.

З їжі у нас були лише салати і козиний сир, перепелині яйця і заморські фрукти, червона риба і крабове м’ясо.
Таке харчування було ще й дуже дорогим, якщо зважити, що вся ця дія відбувалася на початках двотисячних. Але я була готова на все аби втримати чоловіка і створити родину.

А потім чоловік від мене пішов. Сказав, що вже не витримує такого ритму і графіку, що йому вже не хочеться ніяких дітей, а мене він хоче обходити десятою дорогою, бо те, якою я стала, його лякає.

Отак я стала розлученою, мама мене втішала і казала, що може якомусь удівцеві за п’ятдесят я ще така знадоблюся.

Я не могла повірити, що стільки зусиль, які я приклала отак ні до чого не привели. Це ж просто неможливо і несправедливо. Я була ображена на всіх і вся, бо чому інші можуть, а я – ні? Інші веселяться, а я – розлучена?

– Та тобі вже й тридцять п’ять, – додала масла в вогонь мама, – Так, що задумайся над моєю пропозицією…

Я не хотіла це взагалі чути. Я хотіла почати все з початку і затіяла в квартирі ремонт. І ось тут до мене дійшло, що я можу все сама.

Хто проходив ці кола ремонту, коли то нема одного майстра, але є інший, нема цієї деталі, треба чекати, той розуміє, що означає завершення ремонту. Це як народження нової тебе. Я все можу сама, головне заробити достатнього грошей і все.

Я працювала і працювала, мої старання помітили і відсутність у мене дітей стала лише плюсом. Я побачила багато цікавих місць і міст, познайомилася з багатьма людьми, які так само мають багато думок і поглядів на шлюб і дітей. Я наче стрепенулася і зрозуміла, що все зі мною добре, що я чудова і хтось колись буде біля мене, але той, який буде потрібен мені.

Мені зараз за п’ятдесят, дітей у мене нема, але є діти мого чоловіка, кіт і собака. Є достаток і відчуття підтримки з боку чоловіка та його дітей, я знаю, що потрібна цій родині, а вони мені.

Мама ж моя не змінила думки про те, що я менш цінна, ніж би була, якби мала дітей.

– Ти дивися, не дуже з чоловіком круто говори, бо ще покине тебе і що тоді? Вже двічі будеш розлучені і це в твої роки!

Я знаю, що мама мені хоче кращого, але те, як вона свої думки переливає в мене, мені не подобається. Це неможливо ігнорувати, але й відказати різко теж не можу, бо вона вже наче та дитина, дуже ображається.

Отак я й живу, зі свого боку з певністю, що можу гори звернути, а з іншого з постійними порадами від мами, як мені себе переінакшити, щоб чоловік раптом не пішов. І як мені бути в такій ситуації?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page