Я мріяла того дня виспатись гарненько, але то виявилась лиш мрія. І сьомої не було, як телефон Ігоря озвався знайомою мелодією. Він відповів, а потім якось дуже швидко вийшов до іншої кімнати, а потім на балкон.
Я довіряю своєму нареченому, однак така поведінка здалась дивною. Балкон відкритий, і маленький, я тихцем відчинила кухонне вікно аби чути, з ким і про що він балакає.
Слух у мене відмінний, а динамик телефону у Ігоря досить таки гучний. Ранок, вихідний, навколо тиша, тож я чула все так, ніби він поруч стоїть і на гучний зв’язок поставив.
З перших же слів його сестри я напружилась. Чим більше вона говорила, тим ширше я відкривала очі. Зрештою, панянка видала: “Ми з мамою поговорили і вирішили, що ти не повинен одружуватись на Уляні”.
Знаєте, я завжди вважала себе сучасною жінкою, яка не зале. У мене хороша робота, я працюю в IT-сфері, стабільний дохід і досить таки перспективне майбутнє.
З Ігорем ми зустрічалися вже понад два роки, і він був для мене тим самим чоловіком, якого я шукала. Тож коли він запропонував з’їхатися, щоб почати жити разом і готуватися до весілля, я без вагань погодилася.
Квартиру орендували у старому районі Києва. Однокімнатна, але з дуже цікавим плануванням і сучасним ремонтом. Так, дорого, але воно того було варте повністю.
Після переїзду ми вирішили влаштувати невеличку сімейну вечерю. Мета була проста: познайомити моїх батьків із його родиною. Заочно усі одне одного знали, але от так по-сімейному вирішили зустрітись вперше.
Я чомусь майже не хвилювалась. Мої батьки знали Ігоря, я була знайома із його родиною. Ми були люди одного кола і на “одній хвилі”. Ну то я так вважала. Я собі уявляла як усе мине в теплій атмосфері, з усмішками й легкими жартами.
Того ранку я прокинулася в гарному настрої. Заздалегідь розпланувала меню: легкі салати, основна страва, десерт. Нічого надто складного, але смачно. Я вже встигла сходити за продуктами, як раптом задзвонив телефон.
— Уляно, привіт. У нас надзвичайна ситуація, — сказав мій керівник. — Нам терміново потрібна твоя допомога.
Я працювала над важливим проектом, тому відмовити було неможливо. Хотіла швиденько вирішити усі питання в офісі і повернутися додому до приготування. Але це зайняло майже цілий день. Я повернулася виснаженою, а гостей чекати залишалося всього дві години.
Ігор запропонував не перейматися й замовити доставку їжі. Звісно ж я хотіла, щоб усе було ідеально, але вибору не було – погодилася. Ми обрали найкращі страви з улюбленого ресторану і вже за годину я накрила стіл.
Коли гості прийшли, я помітила, що вони були здивовані, але виглядали задоволеними. Вечеря минула добре: всі сміялися, розмовляли, хвалили вибрані страви. Моє душенька була спокійна. Я наївна думала, що все вдалося.
Наступного ранку я прокинулася, коли Ігор розмовляв телефоном. Його голос був тихий, він вийшов на балкон, але я добре розчула слова, які вразили мене до глибини душі.
— Оленко, ти перебільшуєш. Уляна гарна дівчина. тут навіть говорити немає про що, — казав він. – Так склалась ситуація, зрозумій. Та й всі гарно поїли, у чім питання?
Але його навіть не дослухала.
— Це був якийсь фарс а не вечеря! — казала вона. — Замовити їжу для такої зустрічі? Ігоре, ти серйозно? Це неприпустимо. Та в мене б заздалегіть усе було б готово. Як вона хотіла нагодувати вісім чоловік? Це перший дзвіночок, брате.
Я стояла і очима кліпала. У XXI столітті, коли жінка може бути ким завгодно, мене оцінювали за тим, чи вмію я готувати майонезні салати? Серйозно?
— Ми з мамою вчора довго говорили, – продовжувала його сестра, – Ця вечеря була показовою, брате. Тобі потрібна більш хазяйновита дівчина. Ми вирішили, що ти не повинен одружуватись на Уляні. У нашій сім’ї її не буде. Ти заоаз закоханий, багато чого не бачиш, але повір, нічого доброго тебе із нею не чекає.
Ігор гнічого мені не сказав, а я зробила вигляд, що нічого й не чула. Цікаво, що вже до обіду мене набрала його сестра. Вона щиро дякувала за гарний вечір і узяла контакти місця, де ми страви замовляли адже все було дуже смачно.
— Ой, доню, – каже мені мама, – Воно тобі треба, така сім’я. Як вона бруд лиє у вуха твоєму чоловіку, а тобі сміється і компліменти робить ще до шлюбу, то що далі чекати? Та й Ігор ні слова не сказав. Навіть не захистив тебе, не припинив подібну балачку раз і назавжди. Ой, дитино, думай, доню, думай.
От я й задумалась. Мама перебільшує? А чи той обід і справді став показовим і вже зараз мені очі відкрив, чого чекати від родини нареченого?
Головна картинка ілюстративна.
