Відколи я переїхав на Буковину, мій бізнес швидко пішов угору. Тут я одружився з красунею Оленою, що була переможницею конкурсу Міс Чернівці, і ми зажили щасливим подружнім життям. Мій тесть також був успішним підприємцем і допомагав нам у будівництві нашого будинку.
Незабаром у нас появилася донечка Софійка, яку дві пари дідусів і бабусь обдаровували подарунками, але на спілкування з внучкою в них часу не було. Мої батьки жили на сході країни, Оленині дбали тільки про бізнес, а дружина вирішила повернутися в модельне агентство. Для Софійки ми наймали нянь, але донечка залишалася неговіркою й дещо замкнутою.
Я був наймолодшим у родині, різниця між мною і старшими братами-близнятами була в сім років. Зі мною вони майже не спілкувалися. А в мого найближчого друга була старша сестра, і я йому заздрив, коли бачив, як вона за нього дбає. Тому я мріяв, щоб у нас із Леною старшою була дівчинка, щоб успадкувала мамину вроду, щоб була такою ж милою синьоокою білявкою, як моя дружина. Але донька була, як дві крапельки води, схожа на мене в дитинстві, смуглява й кароока, чим тестів дещо розчарувала. Бо я аж ніяк не тягнув на красеня, такого собі Містера-місто, тож був надзвичайно щасливий, що Лена вибрала мене, хоч претендентів на її руку й серце було чимало. Тоді ще я й здогадувався про меркантильність моєї дружини та її батьків, мовляв, зять успішний, тож копійка до копійки, щоб донька жила в розкоші.
Вчилася Софійка непогано, але була соромливою та несміливою. І тільки в п’ятому класі вона почала змінюватися, ставати більш упевненою і рішучою. І то завдяки вчительці української мови і літератури, Оксані Анатоліївні, якій зразу ж після університету довірили класне керівництво. Саме вона виявила в моїй дочці творчі здібності, талант до віршування. Софійка почала розмовляти вишуканою літературною мовою, що дуже тішило моїх тестів. Адже я змалку розмовляв суржиком, так як і весь північно-східний регіон, звідки я був родом. Лена та її батьки часто виправляли мене, але я так повністю не перевчився, тільки з Софійкою мені легко вдавалося засвоювати літературні слова.
Моя дружина бувала вдома тільки від турне до турне зі своїм модельним агентством. Софійці явно не вистачало маминої ласки і тепла. Тож я знову розпочав пошуки няні. Допоміг випадок. Тоді й уявити не міг, кому запропоную цю роботу. А все почалося з того, що Софійка вже кілька днів поспіль приходила зі школи засмучена, але в чому справа не говорила, а я й не допитувався, вважаючи, що кожен має право на поганий настрій. Коли ж запитав, які в неї успіхи в шкільній літературній студії, в Софійки скривилися губки й затремтів голос:
– Оксана Анатоліївна в нас більше не працює.
На правах спонсора я навідався до школи, щоб розпитати адміністрацію, яка матеріальна допомога потрібна, і заодно вивідати, чому серед навчального року звільнилася така талановита вчителька.
Зустрівши завгоспа, я вирішив щось дізнатися в нього. І не помилився. Дядько продиктував мені список необхідного для школи. А коли, ніби між іншим, я запитав про Оксану Анатоліївну, він і розповів мені, що директор аж занадто прискіпливо ставився до молодої спеціалістки. Ні тобі подяки, ні тобі елементарної поваги, тільки зауваження й зауваження на кожному кроці. І то, напевне, неспроста.
Мабуть, вчителька не відповіла взаємністю на увагу директора до її особи, він почав мстити, використовуючи свою посаду, Оксана не витримала і написала заяву на звільнення.
Вже під час цієї розмови в моїй голові зародилася ідея запропонувати Оксані Анатоліївні стати гувернанткою Софійки. На щастя, завгосп знав адресу, де вона винаймала житло. І я надіявся ще застати її, бо, зі слів завгоспа, Оксана збиралася повернутися в своє селище.
Моя пропозиція дуже здивувала Оксану Анатоліївну. І все ж мені вдалося вмовити її стати домашньою вчителькою Софійки. Очі доньки знову світилися щастям. Але несподіваний приїзд дружини всі мої зусилля звів нанівець. Я не встиг повідомити її про гувернантку для Софійки, і Олена прийняла її за хатню робітницю. Вона, навіть не глянувши на неї, командним голосом розпорядилася занести валізи, наповнити ванну і приготувати їй каву.
Я уявляю здивування Оксани, не звиклої до такого тону, яка все ж виконала накази господині, хоч була вражена таким середньовічним ставленням до неї, як до прислуги. Лена байдуже вислухала мою розповідь про успіхи Софійки, про те, чому я вирішив найняти гувернантку для дочки. Дружина все ще була під враженням негараздів, які спіткали їхнє агентство, і жила тільки професійними проблемами.
Повернувшись увечері з роботи, я ще застав Оксану в нас вдома. Виявляється, Олена ще не прийшла, тож Оксана залишилася з Софійкою. Було вже пізно, і я запропонував Оксані підвезти її додому, хоч вона відмовлялася, але ми з Софійкою таки поїхали з нею. А вранці Лена влаштувала мені скандал, чого це я опустився до того, що підводжу прислугу додому.
– Лено, звідки в тебе такі поміщицькі манери? – я вже не міг стримати обурення. – Це ж учителька нашої доньки.
– Так отож, хто ми і хто вона.
Я не хотів сваритися. Дружина скоро знов поїде, а мені залишатись з донькою, якій так добре й затишно з Оксаною. Та Олена знайшла, до чого вчепитися:
– Слухай ти, вчителько, чого ти так прив’язалася до дитини? Маму їй хочеш замінити? Твоя справа уроки з нею робити, а не сюсюкати.
– А ми з вами на «ти» не переходили, тож я так говорити до себе не дозволю. На все добре, – були останні слова Оксани.
Про це мені розповіла наша хатня робітниця.
Я наче прозрів, побачивши справжню душу моєї дружини, і почав все частіше думати про розлучення. тому що не бачу в ній більше ні турботливої матері, ні люблячої дружини. Що порадите мені?