Різдвяні свята обіцяли бути цього року особливо радісними, адже я планувала приїхати додому і здійснити мрію дітей – подарувати їм таку потрібну квартиру. Ми знайшли хороший варіант, лиш трішки коштів не вистачало, то зять сказав, що докладе зі своїх. Уже майже домовились, як сваха раптом заявила, що квартиру потрібно оформити на її сина.
Я на заробітках нещодавно по міркам цієї країни – лиш п’ять років. Їхала, аби доньку вивчити, але вона на першому ж курсі заміж вискочила і двійню у світ привела, тож так і без освіти досі. Тоді я почала збирати гроші на те, аби придбати їй квартиру у місті, адже жили молоді біля свахи моєї.
Донька мені вічно на сваху жалілась. Жінка вона ніби і не погана, але постійно наголошувала на тому, що узяли вони мою дитину у свою сім’ю ні з чим. Найулюбленішою темою свахи було те, як гарно батьки її зятя допомагають її донці. Ще й додає, як шкода, що з невісткою не так усе.
Я доньку просила потерпіти, адже збирала гроші їй на житло. П’ять років копійку до копійки складала, додому лиш передачі для доньки передавала. Я їх із зятем і онуками і взувала і вдягала і продукти звідси передавала. Собі ж нічого не купувала. Мені речі господиня свої віддавала, то я мала собі у чому ходити, нащо ті обновки?
Так от. Я назбирала за ці роки досить велику суму і зрозуміла, що вже можна і квартиру купувати. Сама переглянула оголошення в інтернеті, тож приблизно розуміла, на що ми можемо розраховувати. Проте, коли приїхала виявилось, що донька із зятем уже домовились, що придбають квартиру у його друга. Той в Україну не буде вже повертатись із Чехії. А тут у нього квартира з ремонтом і технікою. Нам лиш трішки грошей не вистачало.
Зять сказав, що візьме необхідну суму на роботі і виплачуватиме із зарплатні, тож можна домовлятись уже. І коли ми все вирішили, несподівано сваха сказала, що квартира повинна бути її синові, адже він голова родини.
Я була здивована таким словам, адже купувати планувала житло для доньки. Так свасі і сказала, що житло буде або на мені, або на донці:
— То ви нас і не рахуєте за родину. – раптом зять виступив, – Як ваша донька у мами моєї жила п’ять років, то ми сім’я. А тут раптом уже на неї одну все? І як я там житиму, знаючи, що я не господар і що будь-якої миті на дворі опинюсь.
Подібна заява стала несподіванкою і для доньки, адже вона, як і я не розуміє, чому така гостра реакція з тієї сторони.
Я так квартиру і не придбала. Поїхала поки назад в Італію, бо спільної мови ми так і не знайшли. Зателефонувала до власника квартири і попросила зачекати ще кілька тижнів, адже надіюсь зібрати необхідну суму.
Донці сказала, що квартиру куплю все одно, а вона в сльози. Каже, що через ту квартиру скоро і розлучиться, адже чоловік і свекруха ніяк не заспокояться і що краще б я узагалі нічого не купувала.
Може я справді не права? Подарувати ту квартиру їм, чи як? Все ж таки вони родина і діток ростять разом. А з іншого боку, яка різниця чия? Головне ж дах над головою. Ми з чоловіком усе життя в домі його матері прожили. Він і досі на ній числиться, навіть коли чоловіка мого не стало.
Іти на поступки, аби сім’ю дитині зберегти? Чи купити собі і хай як знає і зять і сваха?
11,01,2023
Головне фото ілюстративне.
