Ми з чоловіком були в шлюбі сімнадцять років, як я вважала, сімнадцять щасливих років. Син – підліток і семирічна донечка, своя квартира, машина і стабільна робота. Те, що моя подруга найкраща любить Степана я й не підозрювала, адже їй такі кавалери навіть не подобалися. Вона завжди хотіла якогось елітного чоловіка: «Якийсь адвокат чи лікар, хай буде менеджер вже на крайній випадок! Але чому до мене залицяються таксисти і сантехніки, Інно? Невже вони не розуміють, що моя пральна машинка коштує більше, ніж вони за місяць заробляють?».
Такої Ольга була думки про те, чому їй не щастить з чоловіками, за плечима у неї були два шлюби і обоє не вдалі. Спочатку вона не хтіла дитину, а потім вже другий чоловік не хотів, бо був розлученим і мав двоє дітей. І отак Ольга й була самодостатньою жінкою, хата-повна чаша, гарна і доглянута, але самотня.
Я дуже з нею дружила, завжди на неї рівнялася і робила те, що вона радила, коли у мене були непорозуміння зі Степаном.
– Ти жінка, а не якась служниця! Він має тебе поважати як особистість.
Те, як вона відгукувалася про мого чоловіка мені лиш підтверджувало те, що вона геть не має на нього ніяких планів і я була з того рада, що між нами ніколи чоловік не стане, бо смаки ж різні.
І ось чоловік сказав, що у нього відрядження і він їде на море, там у них якийсь збір всіх менеджерів і кращих працівників.
– Якщо ти проти, то я не поїду, – каже він мені, – а поїдемо, коли всі зможемо?
– Ти ж бачиш, що діється, може таке бути, що й не покупаєшся в морі. Їдь.
Я побачила, що він зрадів і подумала, що нам треба один віл одного перепочити. Я теж хотіла відпочити без Степана, думала, що поїдемо кудись з Ольгою, щоб відчути себе молодими і безтурботними.
І отут Ольга якось теж розхвилювалася, що вона їде по роботі і її не буде.
– Якось іншим разом, – запевнила вона мене.
І ось з цього всього, як я могла подумати, що між ними щось є?
Чоловік вернувся, телефон не ховав, всі фото показував, і там мені вже б зауважити ту її панаму неосяжну, але на одному фото я побачила його погляд… Колись він на мене так дивився, закохано, ніжно, захоплено, щиро… Я вже нічого не чула, що чоловік розказував і чекала лише ночі аби ще раз передивитися його фотографії. Пароль я знала і почала гортати. Дивилася довго і уважно чи мені не примарилося. Так і є. Він закохано дивиться на когось. Але на кого? Там на роботі й не дуже є гарних жінок, а так палко покохати за п’ять днів він не зміг би, я ж знаю свого чоловіка.
І ось тоді я й придивилася до тієї панами. Ми ж разом її купували, Ольга казала, що хоче таку широку, щоб була замість парасольки і ще й з оранжевою стрічкою, це її улюблений колір.
Я найперше пішла до неї і спитала, чому вона так вчинила зі мною.
– Ти не розумієш, я просто хочу дитину. От і все.
– Але чому він? Ти не могла знайти когось іншого?
Вона щось белькотіла, але я їй сказала, що вона все зруйнувала і також не матиме з цього користі.
Ми розійшлися.
Ольга має сина, але мій чоловік з нею не живе, бо Ольга вважає його надто приземленим, а їй потрібен більш інтелектуальний партнер. Він приходить до нас і дивиться на мене поглядом, в якому одне розкаяння, але я вже не можу пробачити і забути. Як далі бути – просто не уявляю, здається, що це ніколи не пройде чи таки є в цьому просвіток?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
