fbpx
Історії з життя
Я не буду приїжджати, щоб не краяти собі серце і дитині. Ви, мамо, приїдете по гроші до мене другого числа, в парку будемо зустрічатися, щоб мій чоловік нас не бачив

– То ти таки не поїдеш додому?

– Чого?

– Та ж похорон, це ж твоя мама.

– Треба було бути мамою при життя, без мене поховають…

Подруга зробила круглі очі, а Алла продовжувала мити раковину. Мама, аж смішно…

Скільки себе пам’ятає, у неї була бабуся Марія – годувала, плела коси і мила вуха, відсилала в школу і напучувала, що треба вчитися, щоб стати вчителькою.

– Ти бачиш, яка Ірина Семенівна гарно вбрана та зачесана? Бо вчилася гарно і вивчилася на вчительку! І ти теж ходитимеш на каблуках і з сумочкою, щоб не мати отаких чорних рук, – показувала вона свої згрубілі руки, які так ніжно обіймали онучку.

Про матір вона стала питати лише тоді, коли ці питання їй задавали інші діти, а вона так просто відповідала, що мама далеко, у неї лише бабуся. Вчителька намагалася припинити потік запитань, але це було неможливо. Бабуся намагалася пояснити як могла, але як тут поясниш, що мама в місті має іншу родину і щаслива, а зайва дитина у бабусі? Вона, навіть, не приїжджала.

– Я не буду приїжджати, щоб не краяти собі серце і дитині. Ви, мамо, приїдете по гроші до мене другого числа, в парку будемо зустрічатися, щоб мій чоловік нас не бачив.

Коли вона стала більшою хтось їй сказав, що її мама має іншу родину і живе в столиці. Чим старшою вона ставала, тим більше розуміла, куди їде бабуся, а якось побачила й адресу. Той парк цвів і пах, а вона чорнотою сиділа на лавочці, заглядаючи на кожну жінку і шукаючи якісь свої риси. Тільки після цілого дня сидіння там, вона зрозуміла, що там ходять надто багато жінок і це так безглуздо.

Більше вона ніколи не кидала бабусю і не дозволяла їй хвилюватися. Якось бабуся «знайшла гроші» їй на навчання, але Алла чітко знала звідки вони. Там була кругла сума, якраз на університет.

– Я не хочу бути вчителькою, бабусю…

– А як же твої мрії?

– Це ти мріяла, а не я…

– Не говори так, я знаю, що ти розумна дівчинка і легко потягнеш навчання.

Вона вивчилася на професію, яка їй не подобалася, але ж куди ще іти.

Далі кохання, заміжжя, діти…

Далі робота за кордоном, щоб збудувати на бабусиному подвір’ї затишний будинок. Їздили з чоловіком по черзі і таки втілили свою мрію в життя.

На жаль, бабуся до цього часу не дожила.

На своє 45-річчя вона отримала неочікуваний подарунок – з’явилася матір. Холена жінка ступила на їхнє подвір’я з претензією, що претендує на спадок бабусі.

Скільки їй пішло нервів і грошей аби доказати через суд своє право на майно, на спадок.

Коли з цього боку не зайшло, матір вирішила пограти на почуттях. Мовляв, любила тебе все життя і годувала, але не могла сказати чоловікові про її існування, бо це б усе зіпсувало. Тому вона їй винна, а вона багато не хоче, лише її любові та пожити у неї.

– А що ж сталося з твоїм майном, що з чоловіком нажила?

Матір не відповіла, але Аллі було й не цікаво, бо вона не планувала впускати в своє життя цю людину, тому й відкупилася. Далі ще раз. Коли матір прийшла черговий раз, то Алла зрозуміла, що не зможе так далі жити, а законного способу відвадити жінку не було.

Вона виставила хату на продаж, а сама перебралася за кордон з родиною. Тут вони знову взяли житло в кредит і тепер всі виплачують. Пройшло двадцять років, а вона ще в кредиті і гне важко спину, але зараз їй стало легко, як ніколи.

Фото Ярослава Романюка

You cannot copy content of this page