Я не була довго на заробітках, років із п’ять, не більше. Діти покликали додому, мовляв онуки без бабусі ростуть, та й шкода їм мене дуже. Приїхавши в Україну я не втратила зв’язку із подругами, яких знайшла і Мілані. Ми зідзвонювались часто, довго розмовляли. А нещодавно у нашій родині трапилось несподіване.
Я могла б і далі працювати в Італіїї, але діти сказали що не хочуть ні грошей ні квартир ні авто. Звісно, воно не зайве, але життя минає, а в мене саме онучата “посипались”. Ну передавала я гроші на свята, на коляски і підгузки, але мене ж поруч не було.
— Та ну його, – сказав син одного разу. Досить, мамо, бо діла не буде. Ідьте додому.
Повернулась я в село. На те що змогла відкласти, зробила в хаті ремонт, вбиральня в мене з’явилась, ну і корівку-годівницю придбала. Так і живемо собі як усі: корівка, свині, кури, гуси. Онуки вже й до школи пішли. Звісно, не все райдужно, але при здоров’ї і у злагоді.
А нещодавно я корову вела до бика сама. Син як відчував, просив зачекати, доки з поля повернеться, але ж я сильна. Нащо чекати, все сама можу? Спочатку ще я її вела, а потім уже за нею бігла, вкінці кінців, я й не зчулась, як полетіла. Хотіла одразу підвестись, а не змогла. Довелось перехожим викликати швидку до мене.
Висновок спеціаліста був вкрай несподіваним і невтішним. Так уже невдало я приземлилась, що для того, аби ходити почала потрібні кошти чималі. Мені було соромно перед дітьми, адже я такого наробила. Син же лиш рукою махнув, мовляв є як є, головне зараз на ноги мене поставити.
Продали і корову ту і свиней, син мотоблока свого, навіть бойлери мої діти попродавали і телефони, бо сума потрібна була значна. Аж тут, телефонує мені подруга із Мілана. Поговорили із нею, я нічого говорити про свій стан не хотіла, нащо воно людині, коли обхід почався.
— Все, – кажу, – Оля. У нас обхід почався, я тобі пізніше зателефоную.
Уже через годину мій телефон був червоним від дзвінків. Дівчата хотіли знати, що сталось і були дуже незадоволені тим, що я одразу все не розповіла. Через два дні мої любі подруги не тільки зібрали необхідну суму, а й на корівку, бойлери і мотоблок сину передали.
Олюню, Світланко, Рито, Надіє, Ніно, я довіку буду вам удячна. Нині я швидко одужую. Вчора, я нарешті сіла вперше за кілька місяців. Яка ж то розкіш, скажу я вам, просто посидіти хвилинку.
Світ не без добрих людей, тепер я знаю це достименно.
Ольга Т.
А у вашому житті були такі люди? Розкажіть, нехай добра у нашому світі стане трішки більше.
13,03,2023
Головна картинка ілюстративна.
