У мене звичайний шлюб, я б сказала ідеальний – я, чоловік і син.
Всяке у нас з чоловіком було, але ми тримаємося разом і досі, хоч наші батьки останнім часом вирішили таки зруйнувати нашу родину.
Я одружилася пізно, в двадцять дев’ять років, а син у нас з’явився в тридцять два роки. Скажу так – я полегшено зітхнула, що то хлопчик і ніхто мені не говоритиме ще раз про другу дитину. Чомусь у нас в родині так склалося, що треба пробувати з дітьми доти, доки на світ не з’явиться хлопчик. Моя сестра так привела на світ трьох донечок і, думаю, не спинилася б, якби не було хлопчика.
На її щастя, вона поїхала за кордон, тому оминула бабусиного милування онуками.
Може, якісь жінки легко це все переносять, але для мене – це було велике випробування протягом всього терміну. Мені в кошмарах снилося, що я при надії.
Тобто, ви зрозуміли, що я цілком була задоволена тим, як живу.
Але тут наші любі бабусі вийшли майже одночасно на пенсію і почалося…
Одна веде малого в школу, а інша ображається. Та забирає зі школи – інша ображається. Якось вже врегулювали чергування, як почалася катастрофа в тому, яка ж бабуся і дідусь найкращі.
Одна купує книжку – на наступний день інша купує дві. Одна купує шоколадні батончика, інша – же лейки, одна купила телефон – інша планшет.
Я тому на перших порах дуже раділа, бо явно економила гроші.
– Ніно, а що це дитина курточки не має?, – питає мене мама, – Ми з дідусем купимо найкращу.
– Ніно, а що це твоя мати куртку купила, а про кросівки забула? Ми купимо найкращі, – каже вже свекруха.
А я просто на сьомому небі від щастя, бо ж у мене вже й сумка нова і сукня нова! Там я до косметолога маю з чим піти, а там і ті туфлі з вітрини будуть мої.
Але тут мій дорогий син Остап включив мізки і почав бабами і дідами крутити і вертіти. Там запхинькає, бо хоче дорогого робота, а там скаже, що коли ти не купиш, то інший дід з бабою куплять і він їх буде більше любити…
І що ви думаєте – ведуться, як маленькі діти! Один поперед одного всі капризи малого задовольняють, а мені ж це все розгрібати! Зрозуміло, що вчитися він не буде, бо як не в телефоні, то в планшеті.
Мало того, що пішли погані оцінки, то й сказати йому не можна слова кривого:
– Будеш мені таке казати, то я піду до бабусі Насті жити!, – каже мені син.
І знає, що така заяви про піти жити до моєї свекрухи, то моя болюча сторона!
Я тоді до чоловіка – роби щось, бо дитина нікого не слухає і вчитися не хоче.
– Ой, та що ти пристала з тим навчання, – каже мені чоловік, – Я теж погано вчився і нічого.
Ну і як бути?
Я тоді зібрала сімейну нараду.
– Дорогі мої, ви розумієте, що ця вседозволеність до добра не приведе?, – кажу їм.
– А як я можу відмовити, – каже моя мама, – коли Сваха побіжить перша купувати і дитина вже до мене не буде прихильна?
– А як я можу не купити, коли ви завжди купуєте і він більше у вас буває, – на те каже свекруха.
– Ви ж уже старші люди! Ви не розумієте, що вами дитина крутить?, – кажу я.
– А хто дитину буде балувати, як не ми, – чи не хором кажуть вони мені, – То вже ви собі виховуйте, а дід і баба мають любити і все.
Я мало не впала. Ти їм про одне, а вони тобі про інше.
– Ти сама винна, – каже мені свекруха, – Якби ви мали ще одну дитину, то ми б могли поділитися, а так, що нам робити на пенсії?
Мені ноги стерпли. З вогню та в полум’я? Як їх нарозумити???
Фото Ярослава Романюка.
