fbpx
Історії з життя
Я не хочу, щоб ти їхала. — Дуже правдоподібно говорив хлопець. — Давай залишимося тут. Я з тобою одружуся. А вона мовчки дивилася в стелю. Вона так і не змогла зрозуміти, чи правильно вчинила. І чомусь згадала Костю

Все вийшло спонтанно. На спір. Костю взяли “на слабо”. Старий, як світ, трюк. І він вкотре спрацював.

— Слабо ось так познайомитися на вулиці з дівчиною? — підбиває його Павло.

— Так ну, легко. — з удаваною сміливістю відповів Костянтин.

До цього у нього ще ніколи не було дівчини. Ні в якому сенсі цього слова. А ось його друг міняв подружок, як рукавички. Вони закінчили 8 класів (це були ще ті часи) і вступили до училища. Як їм здавалося, тепер вони дорослі. І юнаки тинялися по місту, насолоджуючись своє дорослістю і свободою.

— Ось прямо зараз і познайомлюсь. — відрізав він.

Костя оглянув вулицю, і намітив першу “претендентку”. На іншій стороні йшли дві подружки, явно учениці. Одна з них йому особливо сподобалася. Щось в цій юній особі було не як у всіх дівчат. Якийсь особливий шарм. І він сміливо перебіг дорогу, внутрішньо підбадьорюючи себе.

— Привіт, дівчата — трохи чомусь аж прокричав він, підбігаючи до незнайомок. — Давайте знайомитися. Мене Костя звати.

Красуні завзято засміялися. Їх сміх був дзвінким і не образливим. Це було не глузування, а здивування в пересмішку з радістю.

— Давай. Мене звати Марина. — Першою випала найсимпатичніша.

— А я Настя. — Приєдналася друга.

Але її Костя вже не слухав. Його увагу повністю поглинула Марина. Її блакитні очі, чарівна посмішка і дві ямочки на щоках. Хлопець ще не усвідомив, що в цей момент зароджувалася перше в його житті кохання. Велике, сильне, справжнє. І таке непросте. Не знала ще цього і дівчина, задоволена таким несподіваним поворотом простої прогулянки.

Розмова якось відразу не клеїлася. Вона до цього теж ще ні з ким не зустрічалася, і не знала, як поводися в подібній ситуації. Повисла незручна пауза.

— А можна взяти твій номер телефону. — Зовсім осмілів хлопець, сам в це не вірив.

— Будь ласка. — І Марина назвала свій домашній номер.

Пройшовши ще метрів сто, молоді люди розійшлися. А вже ввечері Костя, тремтячою від хвилювання рукою, набрав її номер. До його розчарування, відповів дорослий чоловічий голос. Але на прохання покликати Марину отримав ствердну відповідь. І ось в слухавці Костя почув її веселощі і запал. Весь вечір ледь знайомі хлопець і дівчина проговорили про всяку нісенітницю.

З’ясувалася цікавий збіг. Її батьки були німцями. І збиралися від’їжджати на історичну батьківщину. У ті часи розпаду союзу в країні було не дуже затишно, і багато хто прагнув поїхати, використовуючи своє напівзабуте коріння. Але, що цікаво, і Костя був німцем, правда ріс без батька. І його мама теж подала документи з цією ж метою.

А потім потягнулися дні, вони спочатку летіли, як іскри від багаття. Костя і Марина зідзвонювалися щовечора. І кожен вечір була нова тема для розмови. Їм було цікаво і затишно разом. У вихідні вони влаштовували прогулянки. І обоє були на сьомому небі від щастя. А тим часом десь готувалися документи на від’їзд.

Три роки пролетіли, як одна мить. Час змінює людей, і не завжди ці зміни на краще. Марина все сильніше любила хлопця, кожна зустріч була для неї святом. І чекала вона цих зустрічей, як ніколи нікого не чекала. А ось Кості їх спілкування стало тягарем. Він був досить милим, і дівчатам подобався. Це стало приносити свої темні плоди.

Хлопець все частіше став ходити не до своєї дівчини, а на імпровізовані парубочі вечірки, розбавлені не особливо розбірливими дівчатами. Проходили ці зборища не завжди правильно, але Костя про це не особливо замислювався, вважаючи, що так і повинно бути. Адже він мав йти в армію. І значить він має право. Але за все треба платити. І касир не змусив себе довго чекати.

Ігор був роздратований подібним підходом. Чому комусь світить квиток до ситої і благополучної Німеччини, а він повинен залишитися з носом? Ця явна несправедливість не давала йому спокою. І дозрів логічний і цілком законний план. Треба просто одружитися з німкенею з можливістю виїзду. І покинути цю країну.

Кращої кандидатури, ніж Марина годі й шукати. Він бачив, як переживає наївна дівчина, через походеньки Кості. Людина в таких випадках особливо вразлива. І нічого, що у нього є дівчина. Та переживе, як-небудь. І Костю він знає, часом перетиналися в загальних компаніях. Нічого, посунеться. І він почав ненав’язливо упадати за Мариною. Але з холодним розрахунком.

Костя благополучно прогавив момент, коли став втрачати своє кохання. Йому було ніколи. Він старанно надолужував згаяне. А Марина досить легко піддалася увазі нового хлопця, приймаючи їх за чисту монету. Їй так хотілося кохання, щастя, радості. Як в перший час з Костею. Хочеться? На, бери! Ігор був готовий все це надати.

Його старання повільно, але вірно приносили успіх. Незабаром він став вхожий до неї в дім. Правда, тільки під час відсутності батьків. Ті ні в яку не хотіли про нього чути. Літні люди завжди мудріші і проникливіші від молодих. Але той був не з тих, хто швидко здається. А наївна Марина йому сліпо вірила і довіряла.

Перемога була дуже близька. У той день він за домовленістю зайшов до нової пасії, поки та сама вдома. І все йшло за планом. У потрібний момент обійняв, коли треба приголубив. Марина і сама не зрозуміла, як вони опинилися разом.

— Я не хочу, щоб ти їхала. — Дуже правдоподібно говорив хлопець. — Давай залишимося тут. Я з тобою одружуся.

А вона мовчки дивилася в стелю. Вона так і не змогла зрозуміти, чи правильно вчинила. І чомусь згадала Костю.

Коли Ігор йшов, то знову клявся у своєму щирому коханні. І дівчина йому знову вірила. Але щось у ній змінилося. Вона сама ще не знала, що це. А виходячи з під’їзду він зіткнувся з Костею. Це не було великою несподіванкою для обох. Вони знали один про одного. Привіталися і розійшлися мовчки. Не друзі ж.

Час минав, все заплутувалося сильніше і сильніше. В наступний свій візит Костя дозволив собі більше, і Марина піддалася. Тепер вона ламала голову над питанням “що робити?”. Вона остаточно у всьому заплуталася.

Але час зміг розставити все на свої місця. Через місяць Костя пішов віддавати борг Батьківщині. Він служив чесно, від початку і до кінця. А поки його ноги приміряли кирзові чоботи, батьки змогли відвадити від Марини нав’язливого Ігоря. І коли прийшли довгоочікувані документи, поїхали на батьківщину предків. І їхня дочка разом з ними.

Так що, коли Костя прийшов з армії, його чекала тільки мама. Ну і друзі, але мова не про них. З Мариною все одно листувалися. Хлопець навіть встиг трохи попрацювати на виробництві, коли настала черга і йому їхати. Ні про що не шкодуючи, вони з мамою покинули країну, яка була їхнім домом.

А в німецькому аеропорту його вже чекала Марина, яка цілком освоїтися на новому місці. Нам невідомо, чи змогли вони зрозуміти або пробачити один одного.

Тільки точно знаємо, що вже в Німеччині вони все-таки одружилися. Тут не було його друзів, не було Ігоря. Були тільки вони і їх майбутнє. І вийшла цілком щаслива сім’я. Та прекрасні дітки.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page