Це була чоловікова ідея – зустріч випускників.
– Марто, п’ятнадцять років ми не бачилися, посидимо у нас, молодість згадаємо.
– Я ще молода, Тарасе, нема що згадувати, а то готувати прийдеться два дні.
– То й що? Ти ж у мене справжня чарівниця!
Я лиш зітхнула. Не хотіла я нікого бачити з минулого, а Тарас ще й проанонсував, що ще й Тоня буде.
Вона ж дружина Сашка… Вона, а не я…
Раніше я думала, що це все у мене через те, що я надто правильно вихована, не вмію казати «ні», ніколи не лізу, куди мене не просять, для мене залізти в чужий телефон – табу. Я навіть до дітей в телефони не лізу, хоч вони й підлітки і мало що може бути.
Так от, я не хотіла згадувати молодість, бо тоді я була не така вже й правильна. Я дуже сильно закохалася в Сашка, а він був красенем, на гітарі грав і всі дівчата за ним бігали. От і я не встояла. Думала, що то справжнє кохання, але на дачі в Тараса він вже співав пісні лише Тоні.
Тоді Тарас до мене підійшов і почав щось розповідати про своє захоплення, а я кивала головою і нічого не чула. Більше я Сашу до себе не підпускала, хоч він не раз стукав в нашу кімнату. Виховання заграло.
Тарас був хорошим і приємним, то чом би й за нього заміж не вийти? Так подумала я і погодилася стати його дружиною.
У нас дуже спокійне і виважене життя, п’ятнадцять років шлюбу, двоє дітей-підлітків і мрія про свій будинок.
Я гарна господиня, віддана дружина і хороша мама. І це все може зникнути. Коли прийде Саша і Тоня. Я чула, що вони то сходяться, то розходяться, то друзі, то ні, а мені ж інколи так хочеться вернутися в минуле і відкрити Саші двері.
Готувалася до зустрічі ретельно, все вимила, наготувала, дітей до мами відправила і стала чекати гостей. Прийшла вся наша компанія, всілися, Тоня і Саша прийшли останні, щоб всі на них звернули увагу.
Я дивилася на них з широко розкритими очима. Саша вже мав червоний ніс, те й робив, що жалівся на несправедливість, що його не цінують, а він геній.
Тоня розказувала, скільки їй треба грошей аби зберегти молодість, але мені видавалося, що макіяж вона ніколи не знімає.
Я глянула на свого Тараса, на свого рідного чоловіка і на серці затепліло. Як добре, що багато років тому я вирішила вчинити правильно. У нас є мрія ми обоє її досягнемо, а от змінити для Саші світ на виворіт, щоб його почали цінувати, то я б цього точно ніколи не змогла.
Коли свято скінчилося і гості розійшлися, Тарас мене обійняв і каже:
– Давно я тобі казав, яка ти молода і гарна?
– Давно.
– Ти ба, наче молодий, а вже склероз.
– Так.
– Ти у мене чудова і мені несказанно пощастило, що я тебе зустрів.
– Таки правда і я знаю, кому ти маєш бути вдячний.
– Так?
– Моїм батькам.
– Ні! Не кажи.
– Так, тому ми на вихідні їдемо до них допомагати. Там мама задумала парник робити. От їм і віддячиш.
– Що не зробиш для коханої жінки.
Я закрила очі від задоволення, бо я справді почувала себе коханою і єдиною.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
