Я не казала мамі про своє розлучення саме через неї, адже вона й досі після свого розлучення таке робить і мені не раз приходилося робити їй зауваження, але вона непохитна і продовжує й далі.

Для моєї мами розлучення – це наче крах усього, від мрій, до майбутнього. Тому вона завжди ставала на сторону мого чоловіка, коли ми мали якусь суперечку.

– Йому краще знати, тим більше, що він це буде оплачувати, – казала вона.

Думаю, що мій шлюб так довго тривав саме тому, що мама завжди мені казала поступитися і бути мудрішою. Але десять років шлюбу для мене було аж забагато, бо ми стали настільки чужі люди, що навіть спільний син не виправляв цю ситуацію, адже Володя не дуже й цікавився його вихованням. Він вважав, що то моя робота, далі робота вихователів і вчителів, а далі вже й братися не треба, бо вже нічого не зміниш, бо я такого сина виховала і навчила.

Звичайно, що я першою на такий крок би й не наважилася, адже знаючи маму, то вона б просто мені цього не пробачила. Я тягла цю лямку доти, доки у Володі не завелася інша жінка і тут вже я мала законний привід для обурення.

Той не заперечував і ми все тихо й мирно вирішили. А далі мене почало гризти те, що я чиню так само, як моя мама, хоч завжди їй говорила:

– Навіщо ти це робиш? Адже ти давно розлучена!

– Не я розлучилася з твоїм батьком, а він зі мною! Навіть в Біблії пише, що я довіку його дружина!

Так, мама й досі носила батькову обручку з тої причини, що вона вважала себе заміжньою, а, отже, успішною, реалізованою і щасливою жінкою.

І ось я теж не знімаю обручки. Але по тій причині аби мама не дізналася, що я щаслива без шлюбу! Щоб знайомі не побачили та не донесли їй. Щоб вона не прибігла мене шпетити, щоб я не почувалася так, наче це я зробила щось неправильно.

І цей перстень на пальці почав мене так тиснути, що я вже не знала, що й робити. Здавалося, що я навіть дихати на повну не можу!

Коли я вже й спати перестала, то вирішила, що з мене годі і зняла перстень і наче скинула гору з пліч!

Найважче було прийти голіруч до мами, але я справилася і вона з першої ж секунди, як я увійшла до неї, спитала:

– А де обручка? Сподіваюся, що ти не загубила, бо це дуже погана прикмета.

– Ні, я її зняла.

– Навіщо? Тисне? Спадає? – мама почала хвилюватися.

– Дуже тисне і мені її вже не треба, – сказала я, – ми розійшлися.

– Що?

Далі мама заламувала руки довгі години, вимагала аби я благала чоловіка вернутися, казала, що не заслужила в Бога такого, адже дуже молилася аби в мене був щасливий шлюб.

– Нікому не кажи, що ти мене отак під монастир підвела! Що люди скажуть?

– Мамо, та мені все одно на людей. Мені не все одно лише як ти відреагуєш, тому й нічого не говорила тобі. Мамо, я рада, що це сталося, розумієш? Рада! я хочу бути щасливою і як поруч такий чоловік, то як я зможу це зробити? Та й взагалі, тільки через тебе я отак на все закривала очі, бо ти й досі з тою обручкою тягаєшся.

Мамо, тато вже тридцять років щасливий з іншою, а ти й далі з тим перснем. Вже всі навколо й забули за ваше розлучення, а твої потуги видаватися заміжньою – ось що людей дивує і вони не перестають про це говорити. А так би давно забули й за тебе і твій шлюб!

Мама не розмовляла зі мною місяць, а потім прийшла з тортиком:

– Я онука хочу бачити, дитина без бабусі сумує, – сказала вона замість пояснень.

Я радо її впустила, бо знаєте що? Так! Персня на її пальці не було!

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page