Я не могла одразу приїхати та розпитати подругу, що ж там у неї коїться. Справа в тому, що я приїжджаю на літо в село, а інший час у мене робота та діти в школу. Ми спілкуємося зі Світланою повідомленнями, може вона приїхати по справах у місто і ми зустрічаємося.
Але вона жодним чином не натякнула на те, що ж там у неї коїться. Ні пів слова!
Світлані сорок три, як і мені, двоє дітей, чоловік, вона працює на пекарні та тримає господарку, батьки їй помагають, а вона їм. Спокійна і міцна родина. Вона ніколи на свого Миколу не жалілася, хіба трішечки, що міг би більше грошей заробити.
– Ти не уявляєш, як я хочу красивий букет квітів, – казала вона не раз, – а він польових нарве і несе то до хати з осами. Нащо мені того?
– Ну, не знаю, подруго, мені он ніхто нічого не несе, – кажу я їй, бо це правда – мій чоловік забув, коли мені квітку яку дарував.
Він вважає, що подарунок має бути корисним або смачним, саме тому я лиш більші розміри одягу купую.
А тут до мами телефоную, а вона й каже.
– Слухай, щось там у Світлани є, чоловіка попросила і з роботи звільнилася. Ти нічого не знаєш?
– Я? Та ні, вона мені нічого не казала.
Я була вражена, вони ж разом прожили років двадцять точно, що ж сталося? До канікул було менше місяця, але мені дуже хотілося дізнатися подробиці. Я зателефонувала до неї, а вона так мені сказала:
– Олю, я нарешті зрозуміла, що жила за законами, які не є природними. Розумієш, в світі всього достатньо і з надлишком, і варто лиш простягнути руку, щоб взяти. Людям, які вміють брати все дається.
– Що?, – я віри не йняла почутому.
– Запит про свої потреби треба правильно давати і тоді тобі все принесуть, і ще й проситимуть аби ти взяла.
– Світлано, що ти таке кажеш? Ти ж так важко біля всього працюєш і не знаєш, що звідки виходить?
– Працювала, Олю, працювала. Нам з дитинства втовкмачують, що треба спину не розгинати, просто приховують від нас, що все набагато простіше – треба лише взяти своє.
Вона ще щось про Всесвіт говорила та карму, а я не йняла віри, що чую таке з її уст, коли раніше вона могла лиш так захоплено розповідати сюжет серіалу.
І ось приїхала я нарешті в село і першим ділом пішла до подруги.
Найперше, що мене вразило, то безлад, який їй ніколи не був притаманний.
– Не дивися так, людина, яка щаслива, не марнує своє життя на прибирання.
На роботу вона не ходить більше, бо у неї тепер інші запити до роботи.
– Я подала резюме на керівну посаду, досить мені за копійки робити.
– Але ти ніколи не керувала…
– То й що? Я керувала дітьми і чоловіком, а це ще складніше, ніж працівниками.
– Світлано, я все розумію, але Микола у тебе був таким хорошим…
– Хорошим? Він не виконував жодне моє бажання, все було як-небудь, ті квіти нарвані чи гілки бузку отут вже мені сидять. Я заслуговую іншого чоловіка.
– Світлано, не дуркуй.
– Я ось такого чоловіка хочу мати, – і вона почала показувати в телефоні красенів, які їй писали через гугл-перекладач.
Вона була переконана, що зараз буде все так, як вона хоче і я не знала, як її переконати в зворотному. Я думаю, що на той момент таких слів просто не існувало.
Колись давно до бабусі прийшли купувати корову. Вона вже була старенька і не мала сили її тримати. Люди прийшли в обід аби побачити, скільки ж корова дає молока. Так бабусю й спитали:
– Скільки ваша корова дає молока.
А бабуся хитро примружилася і каже:
– Ніскільки.
Ті переглядаються між собою, а далі вже й буркнули:
– А ми чого до вас прийшли?
А бабуся тоді й каже:
– Корова молоко не дає, її треба здоїти. Але перед тим треба зранку встати, дати їй їсти, вичистити з-під неї. Аби вона вам мала молоко добре, то треба й сіно громадити, буряки садити, трави косити і напувати. А тоді самій сісти під нею та надоїти і дасть вона стільки молока, скільки ви в неї вклали своєї праці. Як вона не погодована та не напоєна, то й не дасть вам нічого. То як я вам мала відповісти, скільки моя корова має молока?
Я тоді це дуже запам’ятала, хоч мені здалося, що бабуся просто не хоче розлучатися з Зіркою, тому й так каже. Але тепер я розумію, що треба прикладати зусилля аби щось мати, бо отак просто нічого не буває.
Світлану не взяли на керівну посаду, написали, що вона не відповідає їхнім вимогам. Красені писали, поки не зрозуміли, що в Світлани ні шеляга за душею.
Вона вирішила вернути Миколу, але він сказав, що після того, як вона себе вела, то йому не хочеться про неї й згадувати. А діти так само на стороні батька.
Я вважаю, що це надто сильне покарання для жінки, яка просто хотіла бути щасливою надто сильно. Яка вірила в чудо і ще вірить. Думаю, треба бути добрішими до людей. А ви як гадаєте?
Автор Ксеня Ропота
