Говорила я синові: подумай сто разів, перш ніж брати заміж жінку з чужою дитиною. Ну куди там – у нього ж – любов! А я тепер – розсьорбуй.
Молодший син одружився з жінкою, яка вже до шлюбу нагуляла дитину. Ми матеріально молодим не допомагаємо – все самі заробляють. Син із сім’єю орендує квартиру недалеко від нас. Дружина його подарувала нам онука і сидить вдома. У вихідні просять мене посидіти з обома дітьми, так як, мовляв, втомлюються і хочуть побути удвох. Я не проти. З рідним онуком – завжди будь ласка, а от чужа дитина мені не потрібна.
Оля почала мене ставити мене перед фактом: мовляв, беріть обох дітей, а то і рідного онука не дам. А навіщо мені ще й чужа дитина, у мене і своїх онуків п’ятеро. Ну ні так ні. Я такого не люблю і не піддаюся, хоча онука люблю і спілкуватися хочу.
Оля звернулася до моєї іншої невістки – дружини старшого сина: мовляв, давай разом будемо воювати зі свекрухою і зовсім онуків не давати. Нікуди вона не дінеться – скучить за дітьми. Так і провчимо її, навчимо робити так, як нам потрібно. Дружина старшого сина навідріз відмовилася і все розповіла моїй донці. А донька – мені. Але я – мовчу.
Ольга – доросла людина, і сама повинна розуміти, кому і що можна говорити, а кому – ні. Зверталася вона за допомогою і до моєї доньки (зовсім наївна) – допоможи вплинути на матір (тобто на мене), або побудь недільною нянею сама. Донька не проти няньчити, але тільки свого рідного племінника і то – не часто і не довго, у неї і своїх дітей 2-е. Чужу дитину приводити в свій будинок, сім’ю та до своїх дітей вона, теж, не хоче. Олю такий варіант знову не влаштовує.
Прийшла наша дорога Олечка в суботу з дітьми і влаштувала справжню виставу – взивала до совісті і жалості. Розповідала, що діти один одному брат і сестра і їх не можна розлучати, аж сльозу пустила. Але мені її сльози й прохання – до одного місця.
Я тут причому? Сама нагуляла – сама і виховуй. Я ж не винна, що у дівчинки немає ні тата, ні інших бабусі з дідусем. Батьки Олі, теж, не хочуть приймати цю дівчинку. Вони, свого часу, вмовляли доньку відмовитися від материнства і попереджали, що дитину не приймуть. Так хто ж їй винен, що вона слухати не захотіла і по-своєму зробила? Сама накоїла – сама і розсьорбуй.
І що ж за донька у неї, якщо мати усіма способами намагається сплавити її до чужих людей? Ось я і дала пораду Олі: краще ніж наводити смуту в родині хай піде до психолога і розберися, що у тебе за ставлення до своєї доньки. Може, все-таки, ти сама винна? Вона образилася і наговорила грубощів мені. Мені її образи, звичайно, до ліхтаря, але ось внука і сина шкода. Адже, говорила я синові: подумай! Тепер чекаю, коли з Олі пиха спаде. Мені чужі діти не потрібні, мені і своїх достатньо. Як все це пояснити дивакуватій Ользі?
Фото ілюстративне.
