Я не розумію чому рідна мама так реагує на те, що я просто хочу бути щаслива? Хіба я не маю на це права? Але ж ні. Щодня приходить і повторює одне і те ж саме. Їй байдуже на мої почуття. Забобони і якісь ще доісторичні повір’я, ось головний орієнтир її життя. Її послухати, так мені із дому не варто виходити.
Мені тридцять і я маю трьох діток. Так склалось, що всі вони від трьох різних чоловіків, але не подумайте нічого такого про мене. Усі троє дітей з’явились на світ у шлюбі і від великої любові, але батька у жодного з них немає. Так уже доля розпорядилась.
За першого свого, Олексія, я заміж у вісімнадцять вийшла. Він був моїм однокласником і в тому, що ми візьмемо шлюб після закінчення школи не сумнівався ніхто. Ми гарно жили, але не довго. Через півтора року його не стало. Випадковість, сказали мені тоді. Своєї донечки він так на руках і не потримав. Вона з’явилась на світ через пів року після того, як його не стало.
Так у не повні двадцять я вперше стала вдовою. Мусила одразу після появи дитини виходити на роботу. Що таке декрет я не відчула. Мама сиділа з донькою, а її бачила лиш три години на добу. Трошки зранку і ввечері, якщо пощастить. Так і жили.
Андрій був вантажником на нашому підприємстві. Увагу він мені почав приділяти майже одразу, але я не реагувала. Та вода, як відомо, камінь точить. З часом, я змирилась зі своєю втратою і звернула увагу на Андрія. З ним ми прожили п’ять щасливих років. У нас з’явився синочок і ми, навіть устигли купити окреме житло. Але і його я провела у засвіти. Так склалось. Сказали: спадкове. У них у роду у всіх чоловіків з покоління в покоління передавалось. Андрія не минуло.
Так у двадцять шість я знову одягла чорну хустинку. Двоє дітей і я одна. Довго не могла прийти в себе. Не хотіла на світ білий дивитись, але діти не давали розслабитись.
Євген же був фотографом на дитячому святі. Я попросила його окремі фото з моїми дітками. Ми зустрілись аби обговорити деталі, потім ще. Не знаю, як, але уже за рік, я знову була заміжня і щаслива. Два роки. Рівно стільки тривало моє сімейне життя. Залишилась я знову одна уже з трьома дітками.
А зараз я нарешті зустріла свого судженого. Георгій старший від мене на десять років. Удівець. Має трьох діток, як і я. Він знає мою історію і розуміє мене, як ніхто, адже теж має такий же гіркий досвід: у нього дітки від двох дружин, які теж стали янголами.
Ми з ним вирішили жити разом. Наші діти прекрасно ладнають, він чудовий господар. І все б нічого, але моя мама не дає мені спокою. Не знаю хто їй те у вуха вклав, але вона щиро повірила в те, що я не повинна більше виходити заміж. Ніколи. Ні за що. Говорить, що для мого чоловіка це стане останнім шлюбом у житті. І все через мене.
Я б і не слухала її, але ж уже сама починаю замислюватись і якось лячно стає. Може й права вона, думаю інколи. Але потім дивлюсь на нашу галасливу усміхнену і завжди таку щасливу нову родину і не вірю жодному маминому слову.
Не знаю, як бути? Може мама і права? Чи все це лиш забобони?
Анастасія.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
