Я з Василем прожила п’ять років, як прожила… Проіснувала, де ж я знала, що він так кожну копійку мені рахуватиме?
Я виросла в родині, де тато заробляв добре і ми з мамою не мали ні в чому відмови. Як тато приїздив з вахти, то ми вже на наступний день були на базарі. А тут, отримає зарплату та мені виділяє якісь копійки та каже:
– Це тобі на плаття, бо у нас з їди все є.
Але він не уточнює, що те «все» треба або посадити, або попірити, або викопати. А як в магазині купити, то на тиждень тих грошей і стане.
Тоді я пішла на роботу, хоч він і казав, що я можу за такі копійки й вдома сидіти, але я була категорична:
– Хай мені буде дві гривні, але я буду між людьми.
Так, те, що я заробляла, то я витрачала на себе, а на кого ще я маю витрачати мною ж зароблені гроші?
Свекри ходили насуплені, бо, бачте, моїх грошей не видно, а вони біля господарки днюють і ночують.
– Не тримайте, – кажу я їм на те, – кожен має розраховувати на свої сили, як ви не можете господарки втримати, то нащо і себе і іншого пересилювати?
Бо правда – тримають, трудяться, а толку з того хіба є, все треба того Різдва чи Великодня дочекатися, а далі все економно роз приділяти аби стало до нових свят. Я так не звикла. У мене мама не тримала нічого, навіть курки і у нас біля дому був рай, а тут, де не ступиш, там як не качка, то курка, то коза відмітилася.
Коли Василь заговорив за дитину, то я його спиталася, чи він має на те гроші.
– Я на себе заробляти не зможу, то ти маєш тисяч сто аби дитині все купити?
– Сто тисяч?, – а у нього очі круглі.
– Аякже. Порахуй сам – колиска, коляска, то вже маєш тридцять тисяч і то я не кажу, які дуже дорогі. А підгузки, а візочок літній, а одяг, а суміші… Це я так ще скромно кажу, знаючи на що ти здатен. А я теж маю добре харчуватися, а не курку столітню в трьох стравах пережовувати.
Так він з дитиною й передумав. Дійшло до того, що свекри мою маму зачіпали, що я не до життя.
– Тобто, не до життя? У мене дитина – красуня, вона у нас, мов та квіточка була, а у вас яка стала? На роботу ходить, лиця на ній нема. то так ви про неї піклуєтеся?
«Отак вам», – подумала я про себе.
Знаєте, я певно Василя дуже сильно любила, що стільки років з ним прожила, тому він має бути мені вдячний за це.
А потім я зустріла Павла.
Дуже щедрий, гарний, при машині і гарній посаді, чом мені не до пари? Він мене після роботи додому підвозив, подарунки дарував і я вирішила, що він кращий за Василя. Хай собі гроші на купку складає, а у мене буде все, про що я мріяла.
І я пішла до мами жити, поки всі папери будуть в порядку та на побачення до Павла ходити.
Аж бачу він якийсь задуманий. Я його випитую, а він каже:
– А чого твій чоловік тебе вернути не хоче?
– І слава Богу, нащо мені цей клопіт, – кажу я йому.
– Ні, тут щось не те. Якби у мене була така жінка, то я б хотів її вернути.
– Я вже твоя, котику, – кажу я йому, а він від мене відвертається.
І що ви думаєте? Пішов він з Василем говорити. Не знаю, що той йому наплів, але факт такий, що Павло до мене більше не ходить!
І я тепер сама! Чому так сталося, як ви гадаєте?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
