Я познайомилася з Віктором коли мені ще й двадцяти не було. Йому вже на той час було практично 30. Я виросла в невеликому селі, але освіту вирішила здобувати у місті. У нас почалися стосунки, а наприкінці першого курсу з’явився син.
Я не могла жити із синочком у гуртожитку, а Віктор нічого не хотів міняти. Роботу він не шукав, адже хотів навчатись і вести той же спосіб життя що й до появи дитини. Іншого виходу у мене просто не було – я повернулась з дитиною в село.
Я знала, що зараз мені треба бути сильною. Знову вчитися я почала, коли син трохи підріс. Я жодного разу не отримувала допомоги у вихованні сина. Батьки прийняли мене назад і не втручалися у мої справи. Однак я відчувала, що вони так і не пробачили мені ого, як у них з’явився онук. Жити без чоловіка та самостійно виховувати дитину для села було неприйнятно взагалі.
Віктор навіть не відмовляв мене їхати, жодного разу не запитав, як росте його дитина і на які гроші я його одягаю. Ми поїхали – він забув.
Того дня я відзначала день народження, мені виповнилося сорок років. Син виріс, відслужив і одружився. Я завжди виховувала його порядною та доброю людиною. На мою думку, у мене все вийшло. Зараз у нього міцна родина, виховують двох доньок – близнючок.
Я почувала себе щасливою, всі негаразди залишилися в минулому. Напевне, саме того дня я усвідомила, що тепер належу сама собі і можу жити в своє задоволення.
Несподівано пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв Віктор.
Я його не стала проганяти. А навіщо ці мелодрами? Запропонувала йому зайти до кімнати та познайомила із сином.
– Познайомтеся, це батько Артема, – сказала я спокійним голосом онукам.
Син на мить застиг на місці. Потім глянув на батька і підійшов його обійняти. Якщо чесно, я не очікувала на таку реакцію.
Цілий вечір ми сміялися та веселилися. Не було ні напруги, ні двоякості ситуації. Всі відзначили наскільки схожі наші дівчатка на дідуся. Потім син із батьком ще довго сиділи на кухні та обговорювали щось. Я не підслуховувала. Я зробила один висновок — мій син вміє любити і прощати, а ще він мудра і розважлива людина.
Віктор не хотів їхати, але коли зрозумів, що я проти його присутності у моєму домі – запропонував зустрітись у містечку поруч, поговорити, випити кави. Я й тут не дала згоди.
Пояснила, що для мого сина він залишається батьком на вічно, але зі свого життя я його давно викреслила і забула.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
