Недоспані ночі беруть своє, я дивилася на своє посіріле лице і червоні очі, які вже кілька років без сну. Зізнаюся, що останні рази, коли я спала спокійно, це було тоді, коли донька вийшла заміж. Я була така рада, що все нарешті скінчилося, що можна зайнятися своїм особистим щастям. А тут гарна й нова пісня пішла по новому колу.
Я рано привела доньку на світ, юнацьке кохання, яке мені запам’ятали батьки. Вони дали мені поступити і вивчитися, але при тому я щодня чула про свою помилку. І уявіть мій стан, коли моя донька без пам’яті закохується в однокласника.
Я переконувала, я просила, я молила, я грозила, але нічого не допомагало:
– Я його люблю і піду працювати, будемо знімати квартиру, а як він закінчить навчання, тоді піду я на роботу.
– Це не станеться ніколи, – сказала я, – ти ніколи не матимеш освіти, не матимеш заробітку. На що ви будете жити?
Я бачила цього хлопчину раз чи два – худорлявий, пахкотів і спльовував на землю. І це при розмові зі мною, коли я йому прямо заявляла, що не треба за моєю донькою бігати. Ось так був вихований.
Але потім Аліна влаштувала мені бойкот, бо я її коханого образила.
Ігнорувала мене, брехала, вешталася допізна.
Після школи вона не вступила до вишу, як я мріяла, а пішла касиром у супермаркет. “Треба гроші заробляти, мамо!” – казала. А потім привела Віктора додому: “Ми подали заяву в РАЦС, він житиме в нас!”.
Я не те, що не дозволила їм жити у нас, я не дала гроші на весілля, хоч і мала.
Проте, вони все одно подали заяву.
Знаєте, потім сталося чудо – Віктор не прийшов на церемонію. Донька була сама не своя, не знала, де його шукати.
Але за день до церемонії до Віктора прийшов дільничний. Виявилося, він з дружками вкрав щось із гаражів – дрібниця, але повнолітній, тож сів. Я зітхнула з полегшенням: “Бог відвів біду!”
Аліна плакала і чекала на листи від нього, які я викидала, не читаючи. Думала, будь-яка мати так зробить.
– Доню, подай документи на заочно, все одно чекаєш, то хоч освіту здобудь, – переконувала я її аби вона втягнулася в студентське життя і забула про Віктора.
Так і сталося, далі вона привела на знайомство Ігоря.
Я тішилась: “Ось це чоловік для тебе!” І на їхньому весіллі я була щаслива по-справжньому.
Не встигла я натішитися спокоєм, як Аліна сказала, що чекає дитину. Зрозуміло, що довелося няньчити аби вона закінчила навчання.
Знову я відклала своє особисте життя.
І ось Ромчик в садочок, як новина – Віктор в місті.
Я навіть не знала про те, що вони бачаться. Коли ж Аліна мені зізналася, то було зрозуміло, що між ними все серйозно.
– Я сина заберу як влаштуюся на новому місці, – сказала вона мені на прощання.
Я лиш рот відкривала і закривала. Як мені все розказати Ігорю?
Ігор прийшов з роботи і не здивувався, що я у них, адже Аліна останні тижні була в «подруги». Він вмився, переодягнувся, сів за стіл. Після вечері глянув на годинник:
– Тетяно Сергіївно, а де Аліна? Знову в Світлани?
Я зітхнула. Серце стискалося, але треба було сказати.
– Ігоре, навіть не знаю, як тобі це повідомити…
– Кажіть прямо.
– Аліна просила передати, що йде до іншого.
Він зблід.
– Як йде? А Ромчик? І його покинула?
– Це довга історія. І вона почалася не місяць тому. Я причетна до цього і сподіваюся, що ти зрозумієш, як мені важливо, щоб ти оцінив мої старання. Місяць тому Віктор повернувся. Той самий, з юності. Олена каже, кохання не згасло.
Я розповіла все: про шкільне кохання, як я відвадила, викидала листи, раділа йому як зятю.
– Де вона зараз?
– Поїхала з Віктором. Адреси не лишила, але обіцяла за сином повернутися.
– Ні! Сина не віддам.
Я заплакала:
– Ігоре, може, одумається? Не роби поспішних висновків, у вас дитина.
Але він був непохитний. Сказав, що кохання не було, пробачити не зможе. Просив допомоги з дитиною, поки садок.
Через місяць Аліна повернулася. Зупинилася в мене. Бліда, схудла.
– Не солодко з Віктором? – запитала я.
– Мамо, ти не уявляєш! Квартира – руїна, він п’є, як батьки. Не той, ким був.
– Наробила ти справ! Іди до Ігоря та перепрошуй.
– Він не простить.
– А що робити?
– Прийду після появи дитини.
– Якої?
– Від Ігоря, я впевнена.
І вона чекала, нікуди не йшла, з сином бачилася у мене, дитина дуже мамі зраділа.
Я знову вирішила діяти, бо не хочу аби донька зі мною жила та ще й дитина нова.
– Ігорю, вона його покинула, сказала, що не може без тебе, бо любить лишень тебе і любила лишень тебе.
– Не вірю.
– Ти повір, вона дуже кається, дуже тебе любить, але не знає, як тобі це сказати.
І потроху-потроху Ігор почав все більше випитувати за Аліну, як вона себе почуває, дозволяв лишати сина у мене, хоч я і була проти, бо я всі сили спрямовую на те аби вони переїхали до нього.
– Ігоре, краще хай в тебе буде Ромчик і хай мама буде біля нього, дитина звикла до свого ліжечка.
– Ні, я не хочу її бачити, – казав той.
Олена привела на світ донечку Соломійку. Ігор на виписку не прийшов.
Як я й прогнозувала – балаган жив у мене, а Ігор сам у двокімнатній квартирі. Хоч тест і підтвердив, що Соломійка його, але той не бачив її ні разу.
Аж тут Аліну забрала швидка і вона провела два тижні в стаціонарі. Я одразу привезла дітей до Ігоря, сказала, що потребую допомоги.
Тоді він вперше взяв доньку на руки, я бачила, як сльози тремтіли у нього на віях і так само плакала від щастя – тепер він прийме Аліну назад.
Коли Аліна виписалася, прийшла за дітьми, але Ігор її зупинив:.
– Аліно, лишайтеся з Соломійкою тут.
Далі сльози в неї.
– Дякую.
Наступного дня речі перевезли.
Я ще приходила допомогти, скоріше переконатися, що все йде за планом. Те, що Аліна спала на дивані, мене не тішило. Я розуміла, що поспішаю, але мені так вже хочеться спокою, тепла і ласки.
Десь через пів року вона мені сказала, що Ігор пробачив, що вони знову разом.
Я дуже радію, бо мені тепер приходиться підтримувати її родину, щоб не було причин для сварок, щоб в будинку чисто і смачно, діти доглянуті.
Вранці буджу Ромчика, годую, веду в садок, забираю, варю, перу. Вечорами – казки, купання. Спокою нема! Ноги болять, спина, голова. Думаю: “Тетяно, чому не своєю долею займаєшся?” Бо втручалася. Відвадила від Віктора – добре, але потім переконала вийти за Ігоря, коли вона вагалася. А коли втекла до Віктора і повернулася, я знову: “Іди, скажи, що покинула Віктора заради нього!” Брехала Ігорю, що Олена зрозуміла помилку заради сім’ї. Обробляла його, щоб прийняв. Думала, для дітей. А вийшло – я й далі в цю родину підпираю аби мати шанс на своє життя і гаю свій час.
Час летить, Аліна з Ігорем намагаються, але тріщини є. Вона іноді сумними очима дивиться в вікно – згадує Віктора? Він тоді питає “Ти про кого задумалася?” Невже цьому не буде кінця?
