Я не впізнала колишню свекруху. На зустріч до мене йшла не квітуча і впевнена в собі жінка, а згорблена і геть спустошена стара: « Пробач мене за все, дитино! Я в усьому винна і тільки я! Повернись до мого сина, благаю! Я втрачаю його, ти єдина надія!».
Моя колишня свекруха просто майстер по діставанню людей. Відносини між нами не задалися з найпершої хвилини нашого спілкування. Вона взагалі інакше планувала життя сина і мене, як можна здогадатися, там не повинно було бути.
Він прийшов до нас в офіс на роботу, коли я там вже пропрацювала кілька років. Ми відразу якось порозумілися. Я підказувала, що і як краще зробити, поки він набирався досвіду і звикав до роботи. І зовсім непомітно для мене, наша дружба переросла в щось більше. А потім вилилася в весілля. І почалися, як я думала, мої найщасливіші дні. Але дехто думав по-іншому.
Мені відразу не сподобалася поведінка свекрухи по відношенню до мене. Але я не маленька дівчинка, яка буде на все це вестися, тому результат маму мого чоловіка не порадував. Я вважаю, що найкраща реакція на причіпки з боку інших людей – ігнорування. Зрозумівши мою тактику, свекруха переключилася на синова.
Після підвищення на посаді – роботи додалося. Тому доводилося частенько затримуватися. Але так як це винагороджувалося в кінці місяця, то нічого поганого я в цьому не бачила. Спочатку чоловік просто висловлював своє невдоволення. На мою пропозицію затримуватися разом – він заперечив, мовляв, йому цей час не буде зараховано в переробку. На деякий час заспокоївся. Але пізніше знову почалися причіпки. Кожне таке непорозуміння у нас стало закінчуватися словами:
— Моя мама була права, попереджаючи мене про те, що ти не відмовляєш чоловікам.
Це про мене ? Я на роботі по десять – дванадцять годин шість днів на тиждень! Мені видихнути ніколи, не те щоб ще встигати дивитись наліво.
Розуміючи, що це слова свекрухи, я намагалася не дуже ображатися. Через кілька днів я починала вже розмовляти з чоловіком, вдаючи, що нічого не сталося. Знову допомогло на деякий час.
А одного разу зустрівши мене після роботи чоловік вручив стопку фото. Найцікавіше, що там сфотографована була вся наша компанія за обідом в кафе. Чоловік, хоч і працював разом із нами, а все ж десь там розгледів, що я посміхаюсь котромусь з колег. Моє терпіння скінчилось. Я зібрала речі і переїхала назад до батьків.
Через кілька місяців після тих подій, свекруха мені зателефонувала з проханням терміново зустрітися. Я погодилася. Чекаючи почути море претензій, я була здивована її поведінці. Її було не впізнати. Нещодавно квітуча жінка перетворилася в обтяжену проблемами літню жінку. Розповіла, що її син звільнився, але роботу не шукає. Почав заливати за комір, причому серйозно і щоденно. Постійно звинувачує її в тому, що не дала йому спокійно жити. Вибачалася за свою поведінку. Просила мене повернутися до нього зі сльозами на очах.
Чесно кажучи, моя образа дуже велика. Але я люблю його. А тепер переді мною стоїть вибір: повернутися до недолугого, але коханого чоловіка або йти далі, але без нього?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
