Є звичайна родина: батько, мати і два сина Віктор(старший) та Степан(молодший). Справа в тому, що старша невістка Світлана в родині живе років п’ять і вона не знаю ким себе уявила, але, коли ми почали з Степаном зустрічатися, то була категорично проти.
Спочатку я думала, що це через те, що ми б усі разом жили, а їй не хочеться покидати їхню хату, бо тут все є – два поверхи, всі вигоди в хаті, гарні ремонти, бо родина багата.
А як з’явимося ще й ми, то вже буде всім тісно.
А у мене вдома жити нема де, бо маю ще двох молодших сестер, знімати квартиру ми не можемо без допомоги батьків.
Вона доволі гарна, але вона від мого Степана старша на 7 років, тому про що тут може бути мова? Але всі ознаки того, що тут не все чисто.
Почну з того, що вона намагалася нас посварити. Про що мені сам Степан казав:
– Вона каже, що я надто гарний для тебе, а ти ще й до мене погано ставишся і гордуєш, і слова гострі кажеш, – розповідав він.
Так, я не з багатої родини і не маю модельну зовнішність, але за себе постояти вмію. Я не буду коло кожного чоловіка на задніх стрибати, бо треба заміж вийти.
Коли ми були у них в гостях ще до весілля, то вона його обіймала та сміялася до нього, як якась дівка, а не жінка його брата. А брат сидів поруч і не звертав на це уваги! Так, ніби нічого не відбувається!
Якщо ви скажете, що це нормально – то це не так, бо й мої батьки на заручинах сказали, що вона вже дуже приязно ставиться до мого Степана.
Почали ми всі жити разом і не обходиться без того, що вона мене зачіпає перед Степаном:
– Стьопка, яку смачну картоплю Ліля зварила, правда трохи каструля згоріла, але я таке хрумке люблю…
І шкіряться обоє, мов коні! Звичайно, що я образилася, а він мені каже:
– Ти маєш звикнути до її жартів, бо у неї дуже гарне почуття гумору.
Ви уявляєте? Я маю звикнути! Не вона має закрити рота та до мене не відкривати, а я маю звикнути та змиритися!
Дійшло до того, що вже свекруха робить їй зауваження, що вона до мене прискіпується, а свекруха теж не мед!
То не так зварила, то за собою ванну не помила, то з’їла йогурт Світланиної дитини… Звичайно, що я за все перепрошую та відкуповую, але завжди напружена.
А ще Світлана ходить після ванни в халаті і рушнику і не соромиться Степана! Сяде собі на кухна така в халаті і каже:
– Степане, я на чай поставила. Ти будеш?
А воно буде і очима її їсть! Я добре знаю, бо потім він мене в тихий куточок тягне.
Отак ми прожили рік і я поставила питання руба – або вони, або ми.
– Ліля, я онука від себе не відпущу, бо тобі затісно, – отак мені відповіла свекруха.
А Світлана тільки скривилася, мовляв, ти на кого поперла. Степан теж не радий такому моєму вчинку:
– Де ми будемо жити і на що? Ти ніде не працюєш, а на мою зарплатню я не потягну і квартиру знімати і жити. Давай трохи грошей підзароблю і тоді вже будемо думати.
А я думати не хочу! Це старший син має вступитися з хати, а молодший лишається на домівстві – так всюди є. Чого я маю тинятися світом, а не жити в зручній хаті в своєму рідному селі, де у мене і мама, і сестри?
А Світлана пожила в комфорті і нажила за цей час купу грошей, бо чоловік завжди по заробітках, то хай квартиру орендує, тим більше вона сама говорила, що хочуть купити в місті квартиру.
Мама теж так каже, як я думаю. І свекри хороші – одному брату все, а іншому з хати?
Фото Ярослава Романюка.