Але те, що вона мені пропонує – для мене обтяжливо. «Значить, ти мені не подруга, раз так», – каже вона і я не знаю чи вона й справді має рацію? Ось послухайте.
Леся з Матвієм десять років як одружені, звичайна пара, де двоє дітей і машина на виплату. Жили вони в квартирі, яку їм батьки подарували на весілля, працюють, дітей люблять. Зустрічаємося ми на свята і гарно їх проводимо.
Звичайні люди, звичайні клопоти і буденні справи.
Аж ту вона до мене телефонує:
– Матвій від мене пішов!
– Я скоро буду, – відповіла я.
Подруга була така розгублена, що навіть не забрала з садка доньку, я побігла по неї, добре, що син сам прийшов. Вона була наче закам’яніла і мені прийшлося і вечерю приготувати для дітей і вкласти їх спати.
Вона просто сиділа і дивилася в одну точку.
Я не знаю, якби сама вела себе в такій ситуації, тому вважала за нормальне їй допомогти.
Залишилася з нею на ніч, вона далі довго говорила, що не розуміє, чому він так вчинив і як далі бути.
Зранку на роботу не пішла, а я відвела Настю в садок і сина в школу. я так само взяла відгул і залишилася з Лесею.
Я думала, що на наступний день її поведінка має покращитися, але ні, тому я зателефонувала її матері і та сказала, що догляне онуків.
У мене своя родина є, тому я з чистою совістю пішла додому.
Але через тиждень Леся сама мені подзвонила з проханням дізнатися, хто ж та жінка.
– Я звідки знаю, – здивувалася я, – у тебе є його комп’ютер, то й зайди і подивися.
– Ти мені подруга чи хто?
Її тон був безкомпромісним. Хоч не хоч, але я вирішила зробити все, що можу. Почала розпитувати свого чоловіка, бо ми й так говорили, хто б це міг бути і він пообіцяв мені, що спитає ще когось, то може й вияснимо хто.
Але допомогла випадковість. Мій чоловік проїжджав біля гуртожитків і побачив Матвія з його новою жінкою, вона була молодша за нього і він впізнав в ній працівницю з бару, де вони часто бували.
На сайті бару вона була, тому я прийшла до Лесі з цінною інформацією, і думала, що вона подякує.
– То я мала випрошувати це? Як в тебе буде щось подібне, а воно буде, то я так само себе вестиму. Так і знай.
Я була ошелешена. Списала все на те, що вона ще переживає і дуже емоційна. Але далі Леся прийшла до мене з ось такою пропозицією:
– Ти маєш позагравати до Матвія. Всю переписку ти скинеш мені, а я покажу тій жінці і вона його вижене.
– Я?, – у мене очі були. Мов тарелі.
– Так, ти. Я певна просто, що ти не захочеш бути з ним, тому пропоную тобі.
– А те, що мій Вадим може про це дізнатися?
– Ти йому поясниш, що це для справи.
– Мені здається, що це все зайве і він зараз з нею і не покине її, хіба через кілька місяців, коли вони один одному набриднуть.
– Ти мені не подруга, виявляється, а я думала, що ти мене підтримаєш. Заради тебе я готова на все була.
– На словах, Лесю, хіба що. Ти навіть не можеш мене вислухати, коли я тобі щось кажу, завжди на себе увагу переводиш. Я не буду цього робити, бо це безглуздо і не має ніякого сенсу.
– Зрозуміло, – сказала вона так, наче їй третє око відкрилося.
Ми відтоді не спілкуємося, хоч я їй і пишу, і телефоную, щоб спитати, як вона. Але вона мене ігнорує і я певна, що вона чекає моєї згоди на ту авантюру. І я хочу зрозуміти – може я не права? Може, для подруги треба робити все, що вона просить, тим більше в такому випадку? Як ви вважаєте?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
