fbpx
Історії з життя
Я не знаю як про це і з ким говорити. Чоловікові сказати соромно. І як взагалі можна зізнатися своєму коханому, що я не хочу жити з його дочкою від першого шлюбу. Ця дівчинка янгол при татусеві, і змінюється до невпізнання – без. Але чоловік уперто не помічає цього, шкодує її, адже вона втратила свою матір

Я не знаю як про це і з ким говорити. Чоловікові сказати соромно. І як взагалі можна зізнатися своєму коханому, що я не хочу жити з його дочкою від першого шлюбу. Ця дівчинка янгол при татусеві, і змінюється до невпізнання – без. Але чоловік уперто не помічає цього, шкодує її, адже вона втратила свою матір.

Цей шлюб для нас з моїм чоловіком другий. На момент нашого знайомства, я була розлучена. Мій обранець ж – вдівець. Після того, як його дружина відійшла у вічність він залишився з восьмирічною дочкою.

Ми познайомилися в музеї: я привела туди свій клас (працюю вчителем історії), а мій майбутній чоловік прийшов туди з дочкою. Йому сподобалося, як я розповідала своїм дітям про історичні події минулого століття. Вони з дівчинкою стояли і слухали. Після моєї розповіді чоловік підійшов до мене, і ми розговорилися. Так почався наш роман. Все було добре. Один в одному ми знайшли те, що так давно втратили: любов, надійність, підтримку і опору.

Через сім місяців наших зустрічей, мій чоловік запропонував узаконити наші стосунки і жити разом. Я погодилась. Перший час все було добре. Поки чоловік був у відпустці, він сам займався своєю дочкою. Але коли він вийшов на роботу, я повинна була піклуватися про неї. По правді кажучи, я не знаю, як доглядати за дітьми. Своїх дітей у мене немає, і поява восьмирічної дочки якось не входила в мої плани. Добре, що я теж працювала, але, слава Богу, не в школі, де навчалася донька чоловіка.

Батько дівчинки часто йшов на добу, а значить, ми залишалися з нею наодинці. Ось тоді і починалися непорозуміння. Дівчинка вперто відмовлялася їсти мою їжу, аргументуючи це тим, що я несмачно готую. Коли я хотіла подивитися чергову серію свого серіалу, вона вмощувалась на диван і включала мультики. Ну, хто дивиться мультики у вісім років? Вона що маленька або на зло мені робила? А ще це постійне порівняння з її мамою «а моя мама говорила так …», «а моя мама робила не так». І це було постійно. Кожен божий день я слухала, що її мама була краще, і я навіть сотої частини того не вмію. Чоловіку я нічого не говорила. Мені було соромно зізнатися, що я не можу знайти спільної мови з його дочкою. Я ж жінка і це повинно відбуватись саме по собі. Адже так? Але мій материнський інстинкт так і не прокинувся.

Я стала ненавидіти час, коли чоловіка не було вдома цілу добу. У ці дні мені хотілося просто втекти з будинку, куди очі дивляться. Тому часто я просто зачинялась у своїй кімнаті і читала книгу або на планшеті дивилася фільми.

Ну, ось що мені робити? Я прекрасно розумію, що життя без присутності цієї дитини було б куди краще. Але як сказати чоловікові, що я не хочу жити з його донькою? І навіть якщо скажу, це нічого ж не змінить.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

facebook