Отож, прибігає до мене кума! Але перед цим вам маю про неї розказати, що це жінка з чітким баченням і власною думкою про все на світі і її думка вважається правильною, а всі інші – ні. Я з нею дружу давно, тому й в куми брала. Мені з нею добре, бо у мене характер більш м’який і мені легше власну думку промовчати, щоб нікого не образити.
Ну, от така я є, мені важко на кожну ситуацію кидатися так, як Таня, яка просто здатна задзьобати, але своє вона має сказати. А я навпаки, промовчу і піду своєю дорогою, потім роблю висновки, звичайно, і більше з такою людиною не знаюся, але в очі я їй казати нічого не буду.
Отож, прибігає кума Таня і з порогу на мене лавину інформації:
– Сидиш?! Добре тобі? А твого чоловіка вже в обороти взяли, поки ти тут йому на стіл накриваєш!, – вся розпашіла, аж піт з чола капає, бо бігла.
– Що? Що сталося, – я вся аж зблідла.
– Як що? Твій он в магазин пішов та там у підсобці Катерині помагає!
– Що помагає?, – я й далі нічого не розуміла.
– Їй Богу! Я зараз лусну від злості, а до тебе ніяк не дійде! Катерина твоєму Тарасові показує товар!
– Який?, – й далі нічого не розумію, – Я все купила і його ні за чим не посилала.
– Ексклюзивний!, – я думала, що Таня мене потягне за собою разом з хатою, – Я пішла купити хліба, бо скінчився, аж чую, в підсобці Катерина разом з твоїм хіхікають та прицмокують! Я й по тебе аби ти свого на гарячому застала!
А мені аж ноги відмовили. Як застала? Мій же Тарас ніколи б такого зі мною не вчинив! У нас діти і їх вже заміж видавати треба, який ексклюзив?
– Господи, ти наче щойно на світ народилася, – не вгаває Таня, – Та ж є такі жінки, які будь-кого обплутають! А твій що? Вуха розвісив. А там вже природа своє робить!
– Але у нього рідко природа щось робить, – намагаюся виправдати чоловіка.
– То з тобою вже на пенсії, а з чужими молодицями, то ще пару разів та пофункціонує! Ходи швидше, бо випурхнуть!
Таня мене приперла до передніх дверей, а сама до задніх пішла. А я стою і все мені життя перед очима промайнуло.
Як він міг? Ми ж клялися перед Богом і людьми, а тут якась Катерина! Та вона мені й не пара, я ж іще в свої сорок сім гарна жінка. Аж нудота підійшла, як собі все уявила.
Зрозуміло, що жити вже з ним по-старому не вийде. Майно ділити на старості? Діти ж лише на порі стали і як тепер на весіллі сидіти? Хата його, ще батьківська. А мені куди податися?
Отак я сиджу та вже й сльози покотилися, як чую лемент Тані, видно вибіг Тарас через задні двері. Я встала і йшла так повільно, наче той равлик. Не знаю, що хотіла бачити, а що ні, але такого точно не очікувала.
– Ах ти ж, сякий-такий, та я тобі зараз! І тобі я теж дам. Ти там не ховайся!..
Таня взявши велику ломаку ганялася за… власним чоловіком, а через закриті двері за всім цим лупаючи переляканими очима, спостерігала Катерина.
– Що сталося?, – від голосу Тараса я аж підскочила.
– Та все на добре, – я пригорнулася до чоловіка і спостерігала, як Таня перескакувала через перелаз наче олімпійська чемпіонка.
Як то їй вдалося мене переконати, що мій чоловік, якого я знаю стільки років, та на таке здатен? У вас теж є такі люди в оточенні?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
