Я ніколи не хотіла працювати за кордоном. Ніколи. Навіть, коли зарплата була копійчана, коли не вистачало на навчання синові, я не їхала. А тепер ось я тут. І все через невістку. Через її безмірну любов до мого сина і свого сина, мого онука. Вона готова для них прихилити небо і як такій жінці не помогти – подумаєте ви. Так, але заковика в тому, що Алла – моя колишня невістка.
Щоб зрозуміти цей парадокс, треба почати з того, як усе починалося.
А почалося зі слів сина:
— Ми, мамо, одружуємося.
Він тримав за руку Аллу, тендітну, ніжну, неймовірно гарну. Вона лагідно усміхалася до мене і променіла любов’ю до сина.
Але я була категорично проти. Чому?
Все очевидно – Діма був їй не пара. Я знала свого сина, він міняв дівчат зі швидкістю світла і я не вірила, що він отак в двадцять один рік раптом стане вірним.
Алла була занадто доброю, занадто спокійною для його буйної натури. Як така дівчина зможе його втримати? Я благала їх не поспішати, перевірити почуття часом, але хто слухає матір, коли закоханість затьмарює розум?
Вони одружилися і Алла вже чекала дитину.
Але чим більшим ставав термін, тим швидше згасав інтерес у мого сина. Алла була щасливою, наївно вірячи, що вечірні зникнення чоловіка — це “зустрічі з друзями”.
А я бачила, як він ховає телефон, як чепуриться перед виходом, як байдуже дивиться на дружину.
А після появи малюка, то й поготів Діми вдома не було.
Алла далі нічого не помічала, була вся розчинена в дитині, їй було все одно, що Дмитро не допомагає з дитиною, що його дратує плач, що він гидливо морщить ніс, коли вона міняє підгузки. Вона ні в чому його не дорікала.
Я не хотіла влазити, вирішила, що син дорослий і мої слова його не нарозумлять, а Аллі я теж очі не відкрию. Стала допомагати з малюком, Костика я полюбила з першого погляду.
Очі Аллі відкрилися лише тоді, коли Дмитро не догледів за телефоном. Але нічого не сталося. Діма пояснив, що СМС-ка: “Зайчику, я чекаю», надіслана його колегою випадково.
Алла хотіла в це вірити і повірила.
Дмитро вже й не крився. Докоряв їй за зовнішній вигляд, казав, що вона це спричинила. Алла плакала і бігла до мене за порадою.
Мені стало до нестерпності шкода цю дівчину. Вона ж прекрасна мати, добра душа, а плаче ночами і страждає, але Дмитра це не зворушує.
Я просила її покинути сина та почати життя наново.
– Я його кохаю, – кліпала вона, – Він вернеться до мене.
Я лиш головою хитала.
А потім Алла просто спитала сина, чим та жінка краща за неї.
— Вона? Ти думаєш, у мене одна дівчина? Та в мене їх багато! І кожна з них краща за тебе! Від тебе вічно пахне їжею та дитячим харчуванням! Від справжньої жінки має пахнути парфумами, – відказав син і пішов.
Алла й це пробачила б, але син не вернувся до неї жити. Сам подав на розлучення.
— Ірино Миколаївно… мамо… за що? Я ж завжди така була…
— Усе правильно, — гладила я її. — Ти і так гарна. Справа не в тобі. Ти для нього занадто спокійна. А він дурень і не розуміє свого щастя.
Алла переїхала до матері, я навідувала онука, помагала їй грошима, син платив аліменти.
– Алло, тобі треба шукати собі чоловіка, – казала я їй.
– А може, він одумається і прийде за нами? — питала вона.
– Ні, дитино, він вже має наречену, думай про себе.
Алла хлипала, водила сина в садок та працювала, але про своє щастя не думала.
Я сказала їй правду. Син справді привів знайомитися дівчину, яка одним порухом брови ним керувала, а він весь світився від щастя.
Син одружився, та дівчина привела йому на світ доньку, він купив квартиру, машину, їздив на відпочинок.
А Алла була сама.
— Я не думаю про особисте життя, Ірино Миколаївно. У мене є Костик, і цього достатньо.
Моє серце стискалося і стискалося все більше, коли я бачила, в яких нерівних умовах живуть мої онуки.
Хоч Алла й працювала і я допомагала грошима, але їх все одно не вистачало. Сваха бурчала, що й так платить за комуналку, тому вона й так багато помагає.
Але Алла хотіла аби в Костика були найкращі іграшки, одяг, розваги. Вона влаштувалася в пекарню і ще й вдома випікала на замовлення, не спала ночами. З гарної жінки вона перетворилася на тінь свого сина.
Проте, Костик ріс доброю дитиною, гарно вчився, казав, що буде вчитися ще краще, лиш би мама не витрачала гроші на репетиторів.
Місив з нею тісто, робив креми і перемащував коржі.
А от моя онучка мала цілу кімнату з іграшками, які ламала і кидала, не прибирала їх ніколи, це робила няня. Невістка також фиркала грошима на різні гуртки, але дитині це не додавало виховання, навіть, навпаки.
Далі син почав натякати на те, що пора мені думати про свою квартиру, щоб Лізі переписала.
– Сину, а як же Костя?
– В кості є бабуся, вона йому віддасть квартиру, а ти віддаси Лізі.
Я замовкла, не мала, що сказати.
– Сину, мені лишень п’ятдесят два, я ще не планую писати заповіт.
– Мамо, часи зараз такі, що треба.
Я вирішила почекати і далі допомагала Аллі по мірі своїх можливостей.
Якось ми сиділи у мене і я зловила себе на думці, що Алла дуже ретельно випитує мене, як справи в Діми.
– Ти й досі надієшся?, – здивувалася я, – десять років пройшло!
– Я завжди його любитиму, – відказала вона і опустила очі.
Волосся у мене на голові заворушилося. Якби вона вийшла заміж, то їй би було легше матеріально, а так вона одержима дати синові все найкраще.
Але й не в цьому була біда.
Вона своєю любов’ю плекає в Костику відчуття провини.
Недавно він відмовився від гуртків дзюдо, бо треба було і форму більшу купити, і оплатити тренування, а Алла в свої тридцять ввесь час на спину жаліється.
От він і пожалів матір та відмовився від того, що любить.
Від чого ще він отім відмовиться? Від мрії? Від переїзду в інше місто? Від жінки, яка захоче жити окремо від матері?
Якби вони мали де жити, то все було б по-іншому. Так я собі подумала. Надіятися на сваху не було як, там і так маленька квартира, Костик ще трохи підросте і йому треба свою кімнату.
– Алло, переїжджайте до мене, – сказала я їй, – Я планую виїхати за кордон і допомогти вам з квартирою.
– Дякую, мамо, – обійняла вона мене.
Син дізнався, сказав, що знати мене не захоче, коли квартира не буде Лізі.
А я виключаю телефон і наче перероджуюся. Тут дуже важко, дуже, але мені легше на душі, коли я не бачу вимучене обличчя Алли, винувате Костика, який знову виріс, невдоволене невістчине, насуплене синове, байдуже онуччине.
Я хочу відкупитися і звільнитися. Але не знаю чи вийде. А ви як думаєте?
