Я ніколи не могла зрозуміти своєї сестри. ну ніяк у мене в голові її методи виховання не вкладались, адже нам батьки геть інші цінності прививали. Однак вийшло так, що я їх чула, а сестра жила геть навпаки. Навіть, коли ми в Іспанію на роботу подались вона не думала мінятись. Коли ж я її виховувати намагалась, вона дзвінко сміялась.
Сестра моя з дитинства дуже мала мала характер цікавий. Якщо я йшла на компроміси легко, то Ніна усе робила, аби було так, як вона того хоче. Не раз мама казала, що так не можна і що в житті Ніні буде дуже і дуже не просто, проте сестру ті слова не обходили.
Ми виросли, вивчились, обидві заміж вийшли. Я прожила у шлюбі десять років. Хоча який там прожила, так проіснувала. Ми ж свого житла не мали, зате в свекрухи квартира трикімнатна у столиці була. Чоловік не збирався думати про те, аби з’їхати, адже вважав, що то не розумно навіть, він один син, усе одно квартира йому буде. та й мама сама не зможе.
Терпіла я витівки свекрухи з перших же днів. За десять років посивіла, але не йшла, бо ж щиро вірила, що вона мене полюбить, побачить яка я мама хороша, як люблю її сина, яка гарна з мене господиня. Проте, дива так і не сталось – на десятому році наш шлюб таки розпався. але не я пішла, чоловік іншу знайшов і свекруха мені на двері вказала.
Сестра ж моя на третьому році шлюбу голосно грюкнувши дверима теж із сім’ї пішла. Причиною стало те, що чоловік надто мало заробляв і не приділяв їй достатньо уваги. І це все при тому, що вони жили в окремій квартирі і чоловік її заробляв вдвічі більше від мого. проте, Ніна сказала, що їй мало і пішла.
Я до мами повернулась, а Ніна за гроші колишнього винайняла житло окреме. так у же вийшло, що я навіть аліментів не отримувала, а Ніну і дітей її чоловік перший повністю забезпечував, проте, вона завжди була тим не задоволена.
Працювали ми обоє, діти росли. Ніна ще двічі заміж виходила, а я все не наважувалась. Все переймалась, що діткам важко буде сприйняти чужу людину.
Коли дітей вчити час був, я зрозуміла, що не потягну оплату. Не було в мене і тих десяти тисяч у рік і навіть наскладати не мала з чого. З важкою душею я зібралась і в Іспанію до подруги подалась. Вибору не мала, хоч сестра і відмовляла. все казала, що ми ще молоді для того, аби в наймах ходити. а діти як захочуть вчитись, то самі і зароблять на навчання. Звісно, а чого від неї ще можна було очікувати?
Ніна до мене за рік приїхала. не від нужди, ні. Просто вона вкотре вільною і незалежною стала і вирішила змінити життя круто. Я дідуся доглядала, для неї теж таку роботу підшукала, проте вона лиш фиркнула:
— Ага, буду я здоров’я своє тут залишати. Ти б теж подумала, чи заробиш на те, щоб потім лікуватись.
Я здивувалась щиро. Ну а як? заради чого я сюди їхала. Зате он дітки навчаються обоє, квартиру винаймають, а не в гуртожитку живуть і одяг у них гарний і модний. Я ж мама, хто ж їм допоможе, хіба то не мій обов’язок?
Ніна ж знайшла роботу іншу. Мала на третину меншу зарплатню, проте була ніби як подругою у старої пані. готували вони їсти по черзі, багато гуляли і розмовляли. Навіть прибирала в квартирі інша людина. Я часто Ніні казала, що вона могла б сама лід наводити, яка копійчина зайва, проте вона фиркала зі сміхом і казала, що не буде того робити.
Коли я й морозива собі не купувала, то вона могла і в перукарню збігати і на манікюр сходити. Я речі, ото які мені віддадуть носила, а Ніна усі магазини довкола знала, постійно щось собі купувала і прибігала до мене хвастатись обновками.
Я все до копійки – дітям, а вона дітям подарунки на свята а гроші на купку собі. Племінники мої обоє на заочному навчались, бо мусили працювати. Проте сестру те не переймало, вона жила у іншому вимірі.
Нині, мені 67 з яких двадцять я за кордоном провела. Дітям придбала житло, дала освіту, оте мене і тішить довгими самотніми вечорами. Донька і син окремо від мене мешкають і навідуються вкрай рідко. Я їх розумію – робота.
Та й чого до мене їхати сюди? Що я їм можу дати, чи сказати нового? Ото і вся моя радість кіт рудий, та вазони на підвіконнихах. Дибцяю по хаті з паличкою і Бога молю аби погода не змінювалась, бо тоді і встати не зможу. В такі дні сусідка і напалить і їсти прийде наварить. Я й рада – жива людина в домі, є з ким побалакати.
А Ніна? Ніна в Іспанії досі. Телефонує щоденно щебече мені про життя своє. Племінники мої біля неї давно живуть, у них там справа сімейна, тримають кілька магазинів, усі разом працюють. Кликала мене до себе, але мені соромно їй на очі показуватись, адже я молодша від неї, а виглядаю мов жінка вісімдесятирічна.
А запитає про дітей? Що мені сказати? Нічого.
А я ж її усе життя виховувала, постійно казала, що вона не правильно поводиться і що не можна свої потреби на перший план ставити.
19,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
