fbpx

Я ніколи не очікувала, що моя мама таке скаже. Все життя я їй допомагала, виручала, підтримувала, а тепер таке?

Я змалку знала, що повинна опікуватись мамою. У нас в родині все було перевертом, бо то я була дорослою, а мама дитиною. Бабуся моя привчала мене з пелюшок ходити за мамою назирці, бо та ж була геть безпорадною в побуті.

Я рано навчилась рахувати гроші, готувати їсти і постояти за себе. І не тому, що я була розумною, чи не по роках дорослою, а тому, що мама моя опікувалась лиш своїм комфортом і все інше вважала дріб’язком не вартим уваги. Якщо їй треба, то всі повинні, а от вона ніколи і нічим ні перед ким не завинила.

Я рятувала, допомагала, підтримувала і виправдовувала. Тато мій також з нами жив, але не довго. Мабуть, поки ще була любов, то він свою Соню терпів, але де має сил узяти людина на щоденні мамині “Я не подумала, я забула, ой, а я там таке зробила”. Пішов він і лиш мені шестирічній сказав, аби я за мамою наглядала.

Пустила моя мама і квартиру за вітром, коли мені було десять. І все ті ж слова:

— Я кохала, я не подумала, що він на таке здатен.

І хоч вона гірко тоді шкодувала, але мені в 10 було не шкода, як бабуся на неї, чи не вперше в житті голосно сварилась. Мені було шкода своєї кімнати, шкода свого життя і того, що нам доведеться тепер тулитись із бабусею на 16 квадратах її малісінької квартирки.

Навіть, коли я вийшла заміж, то ще опікувалась мамою. Я забрала її до себе під нагляд, бо бабусі не стало і не було кому її за руку водити і годити. Вона ж як і колись плила за течією. Вона не бажала дорослішати і було їй простіше сказати ” я не можу” ніж щось зробити самостійно.

Квартиру, що лишилась по бабусі мама успадкувала і ми вирішили її здавати в оренду. На отримані гроші мама собі і жила, бо ж ніде не працювала, а охоту до нарядів і до догляду за собою мала.

Та мій шлюб не склався і я не мала іншого виходу, як просити маму прийняти нас із дітьми. Чоловік не чекав поки я з’їду і привів у свій дім уже нову жінку. Мені він на двері не вказував, принаймні не прямо, але й жити там я не могла.

— Ой, – каже мені мама, – Діти такі шумні і місця мало. Знаєш, я не зможу тебе прийняти. Краще вже мирись із чоловіком, ну або шукай варіанти інші.

Мені мову забрало від почутого. Знаєте, я всього очікувала від неньки, але не такого. Зрештою, я таки орендувала з подругою квартиру і все у мене нині більш-менш стабільно, от тільки мама моя спокою не дає: щоденно телефонує і просит грошей, бо жити їй немає за що.

Хоч комунальні оплати і продукти які замов. – каже мені все та ж подруга. – Ти ж знаєш її, як їй жити без твоєї допомоги?

Але я все. Не збираюсь більше і копійки тій жінці передавати. У мене своє життя, своя відповідалніст, але вже не про неї. А мама як хоче собі, але я вже сирота.

Ну от скажіть, хіба я не права?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page