Я ніяк не можу зрозуміти логіки свого чоловіка. З того, що я бачила усе життя наше спільне, то він давно повинен був би від батьків своїх відмовитись і забути про них. Але ж ні. Він уперто продовжує гнути своєї і у нас скоро до розлучення дійде через них.
Коли я зустрічалась зі своїм чоловіком він мені так розповідав про своїх батьків, що я собі намалювала як не з німбом над головами людей, то близьких до того. Тато його всього в житті навчив, мама смачно готувала і завжди захищала.
Він так про них розповідав, що я заочно тих людей любила дуже і вважала, що у моїх дітей будуть найліпші дідусь і бабуся. Саме тому мене і здивувало, чого то в атестаті чоловіка мого була школа-інтернат. Потім мене почало бентежити те, що ми вже живемо другий рік, а ні вони до нас, ні ми до них не їдемо. Все Андрій сам, та сам туди вирушає.
Лиш потім усе стало на свої місця, коли я вже наповнена тривогами і домислами поїхала слідком за Андрієм у його рідне село. Дім без паркану, на вікнах замість скла – плівка. Лиш сучасні двері і освітлення зроблене нещодавно і говорило про те, що тут люди живуть.
Коли я зайшла всередину то була пригнічена і обстановкою і тим, що його батьки були явними прихильниками зеленого змія. Андрій же трішки знітився, але потім пояснив, що то було колись, а нині він їх знайшов і все виправить і все буде добре.
Виявилось, що ще дитиною мого Андрія, як і його братів і сестер, із цього будинку і від цих батьків, вилучили. Він виріс у інтернаті, але про те, що у нього є тато і мама пам’ятав добре. З двох родин його повертали, бо йому ніяких чужих татів і мам треба не було, лиш свої – найкращі.
Нині ж він усе, що заробляє вкладає у батьків, їхній дім і у їхнє здоров’я. Возить тих по професорах, обстеження, реабілітація, санаторії.
— Треба їм у хаті вікна нові поставити, я кредит візьму. – каже мені нещодавно.
Я отетеріла просто, бо ж у нас будинок стоїть без ремонту, в минулому місяці він позичив для мами 20 тисяч, а тепер ще й це? Стала стіною і сказала, що не погоджуюсь, заборонила йому те робити.
— Я їхній син, я мушу, – піною сходить Андрій.
— А вони твої батьки і вони також тобі багато винні і повинні були, от тільки чи робили? Ти в мінус сім’ї робиш, заради кого?
— Не смій так про них говорити. Вони найкращі, а помилки ми всі робимо. Нащо лиш казав, ти все одно не зрозумієш, ліпше, зробив би тихо.
От тепер я просто не знаю, як мені бути і як вийти з цієї ситуації. Чоловік дметься, бо я про його батьків криво говорила, а я на нього, бо той таке надумав зробити.
Мама моя прямо каже, що не буде мені долі з таким чоловіком і що я мушу від нього прямо тікати. Але ж я при надії, сумніваюсь.
Порадьте, як бути, можливо це у нього пройде?
Головна картинка ілюстративна.
