Я ніяк не можу зрозуміти мотивів своєї мами. Жили разом усе життя, щаслива пара. Звісно, не без того, що інколи щось не те, але ж тридцять років якось жили? А тепер вона втнула такого, що я просто не знаю, як то воно буде далі

Я ніяк не можу зрозуміти мотивів своєї мами. Жили разом усе життя, щаслива пара. Звісно, не без того, що інколи щось не те, але ж тридцять років якось жили? А тепер вона втнула такого, що я просто не знаю, як то воно буде далі.

Для мене сім”я моїх батьків ніколи не була ні прикладом, ні зразком. Для себе я ще дитиною вирішила, що за такого, як тато мій, ніколи в житті заміж не піду.

Не зрозумійте мене не правелно, тато – людина дуже хороша, але є нюанси. Наприклад, він впевнений свято у тому, що дім, то лиш жіноча робота. Переступаючи поріг, він, навіть туфлі на місце ніколи не ставив, адже не вважав за потрібне. Він приносить зарплатню, забезпечує усіх, на тому його обов’язки і закінчуються.

А от мама мусила і працювати і мене виховувати і дім у порядку тримати. Ох, я добре пам’ятаю, що то було, якщо тато пил де знайде. Рік матері вигадуватиме і все дорікатиме, що та не справляється із такою легкою роботою.

Але жили мої батьки окрім того дуже гарно. Сім’я ніколи не бідувала, я мала все, про що мріяла і чого хотіла. Мама і тато виглядали гарно, обоє доглянуті, тож усі вважали їхній шлюб цілком щасливим.

Саме тому, мамине рішення стало для нас усіх такою прикрою несподіванкою. Одного недільного ранку вона замість того, аби приготувати татові сніданок – винесла свої речі із квартири і грюкнула дверима. Більше того, заявила, що хоче розлучення і розділу майна.

Скільки води перемолола я намагаючись її відмовити, а там одна мова:

— Ти доросла, то не твоя справа. Я виморилась, дай пожити спокійно.

Але якби оте “пожити спокійно” на мене не лягло таким тягарем. Мама двері за собою зачинила і про тата мого забула. А він, замість того аби про щось дбати та якось життя своє влаштовувати, як сидів у кріслі, то так і сидить досі, але вже у новій квартирі.

Ні помити після себе тарілки, ні сміття винести, ні яйця зварити. Якби до вбиральні не підіймався, то напевне б і пилом присипало його. Телефонує ледь не щогодини із черговим докором. Бачте, я не вимила підлоги, не зняла павутину, або не розігріла йому супу на обід. Те, що я живу на іншому кінці міста для нього не аргумент.

Скільки вже просила маму повернутись до тата, бо ж він як дитина мала без неї. Але там що стіна глуха.

Я розгублена і просто не знаю, як мені тепер бути. Чоловік уже сердитись починає, бо я у тата пропадаю, але й тато не задоволений, бо все не так і не те. Зате мама моя у шоколаді. То в театрі, то в кіно, то на екскурсії.

От як нагадати цій жінці, що вона має обов’язки? Як довести, що от так просто покинути все ніхто права не має?

Невже вона не розуміє, як мені важко?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page