Тетяна була єдиною довгоочікуваною дитиною подружжя Семченків. Дівчинка росла, оточена любов’ю та турботою батьків. Вони дуже любили доньку, не шкодуючи для неї ні сил, ні коштів. Вони виховали її доброю людиною: чесною, справедливою, позитивною.
Тетяна бачила, як дбайливо батьки ставилися один до одного. Вона жодного разу не чула, щоб вони сварилися чи погано про когось відгукувалися. Тетяна вірила, що саме так і має бути в родині, і в неї буде так само.
Вона закінчила інститут, повернулася до рідного села, де почала викладати історію у місцевій школі. Зустріла парубка, родом із сусіднього села. Вони одружилися, через два роки народився синочок.
Коли син пішов у дитячий садок, Тетяна повернулася до школи і з головою поринула у роботу, показала себе грамотним фахівцем. Її помітили, запропонували очолити школу, а згодом і районне управління освіти.
Сім’я переїхала до районного центру. Чоловікові теж тут знайшлася робота, син на той час уже ходив до школи.
Тетяна Сергіївна завжди чудово виглядала, елегантно одягнена, зі стильною зачіскою, підтягнута. Вона розбиралася в будь-якому питанні і могла знайти вихід з будь— якої, навіть найскладнішої ситуації.
Нам здавалося, що у неї все чудово: хороша сім’я, коханий дбайливий чоловік. Насправді все було інакше.
Якось до одного з магазинів під’їхав продуктовий автомобіль. Двері магазину відчинилися і на порозі з’явився водій — неохайний, оброслий, від якого різко пахло випитим. Вивантаживши товар, він взяв з полиці пляшку, знайшов на столі за перегородкою чашку, наповнив її до країв і залпом випив.
Продавець, жінка у віці, зробила водієві слушне зауваження:
— Ти ж за кермом, що ти робиш?
— То й що? — Огризнувся той, — я ж не пішки. Це мені пішки не дійти, а машиною я хоч куди доїду. — Дівчата, може складете мені компанію.
До нього одразу ж підскочили дві молоденькі продавчині. Одна з них сіла водієві на коліна.
І що ви думаєте? То й був чоловік нашої Тетяни Сергіївни! Як виявилося, він любив хильнути. Повертаючись додому, іноді далеко за північ, не звертаючи уваги на вмовляння дружини та маленького сина. Вранці, вибачався, а за кілька днів все повторювалося. На роботі ніхто навіть і не здогадувався, що у Тетяни Сергіївни коїться вдома, — вона продовжувала бути такою ж елегантною і зосередженою. Хіба що сумні очі, які вона ховала під затемненими окулярами, могли її видати. Тетяна все терпіла, сподівалася, що чоловік схаменеться. Але дива не сталося. Як з’ясувалося, Михайло полюбляв ще й «скочити в гречку», у кожному магазині у нього були подружки. Але одна з них аж надто запала йому в серце: молода, набагато молодша за дружину.
Якось увечері у двері подзвонили. Відчинивши на порозі Тетяна виявила молоду дівчину.
— А де Мишко? — спитала вона.
— А ви, власне, хто? – запитанням на запитання відповіла Тетяна.
— А я нова дружина Михайла, ми любимо один одного, давно зустрічаємось і житимемо разом. А тобі, тітко, краще піти, — без зайвої делікатності заявила суперниця.
Тетяна, звичайно, могла очікувати будь-чого від свого чоловіка, але не такого. Хотілося відразу виставити її за двері, але, впоравшись з емоціями, вона гукнула чоловікові:
— Михайле, за тобою прийшли, збирайся.
Хотілося подивитись на реакцію чоловіка. Вона все ще сподівалася, що все це якийсь жарт.
Чоловік вийшов у передпокій:
— Ти навіщо сюди прийшла? — тихо спитав він непрохану гостю.
— Як навіщо? Ти ж сам сказав, що у тебе є хороша квартира в якій ми житимемо разом. Скажи своїй жінці, щоб забиралася!
— Я зрозуміла, що ви поспішаєте, тому не буду вас затримувати, за речами зайдеш потім, — спокійно сказала Тетяна.
— Пішли, пішли, я потім тобі все поясню, — вивів подругу Михайло.
— А як? — ще щось договорювала та.
Двері зачинилися, Тетяна сіла в крісло, вона ніяк не могла зрозуміти, що зараз відчуває, після того, як її покинув чоловік?
А “закохані” кілька днів поневірялися по знайомих, потім орендували житло. Дівчина дзвонила, навіть доводила Тетяні, що та повинна звільнити квартиру. Довелося Тетяні Сергіївні пояснити їй, що її обранець не має жодного стосунку до цієї квартири, вона була куплена ще батьками Тетяни до їхнього шлюбу. Після цього молода кохана чомусь різко розлюбила Михайла і пішла від нього.
І той знову вирішив повернутись до дружини, порадувати її, — адже, вона, мабуть, плаче, побивається, втративши такий скарб?
Але вдома на нього чекав сюрприз: Тетяна подала на розлучення і не пустила його у квартиру. Тільки залишившись одна, вона усвідомила, як же без її чоловіка в хаті стало добре, спокійно та чисто! Навіщо вона стільки років чекала? Заради чого? Заради сина? Та від такого батька хіба можна чогось доброго навчитися.
Михайло повернувся на батьківщину, почав жити з черговим “коханням” всього життя.
Тетяна Сергіївна нарешті зітхнула з полегшенням, почала більше часу приділяти синові, але й про себе теж не забувала. Жінка взяла відпустку і відвезла сина на відпочинок, вони подорожували різними країнами. Син виріс, відслужив в армії, одружився, у нього росте вже двоє дітей.
Однак потрібно дбати і про себе. І ось одного разу з однієї такої поїздки Тетяна повернулася не одна. Побачивши їх фото, у мене в голові одразу промайнула думка: «Ось таким і має бути чоловік цієї жінки. Вони разом уже кілька років, Тетяна дуже змінилася, вона ніби скинула двадцять років, стала справжньою красунею з сяючими від щастя очима. З таким люблячим і дбайливим чоловіком так і повинно бути!
Галина.
Фото ілюстративне.
