fbpx
Історії з життя
Я обіцяла випити кави з подругою дитинства, сьогодні, коли я прилетіла з Азії, а вона— з Європи, і ми обидві зупинилися в Києві одночасно буквально на декілька годин, і давно планували цей день. І я заради цієї зустрічі не спала після перельоту, а вона скасувала якісь важливі справи, заради яких не полетіла відразу в Естонію, де багато років живе, й ось за годину до зустрічі, Надя пише мені

ЯК ЖЕ ДОВГО Я ТЕБЕ ШУКАЛА…

Я не пам’ятаю, у якому фільмі був цей епізод, але я запам’ятала його дуже добре.

Там молодий хлопець запитував у літнього професора, який нещодавно поховав кохану дружину, чи пам’ятає він, коли закохався.

І той відповів: «Звичайно! 21 жовтня 1981 року!» (або ж якусь абсолютно конкретну дату).

— Ого! — із захопленням вигукнув хлопець. — З точністю до дня!

— Такий день важко забути, у цей день була знаменита гра нашої команди (він назвав бейсбольну команду, і легендарний матч).

— Ооооооо!!! Точно!!! Невже ви своїми очима бачили цю неймовірну, фантастичну гру?

— Щоби дістати на неї квитки ми з друзями дві доби ночували прямо на тротуарі перед стадіоном!!! —далі продовжував професор. — І дістали. І були щасливі. І перед грою пішли в бар хильнути чарку. А там я побачив її. І відразу запросив на побачення. А вона сказала, що від’їжджає й може тільки сьогодні. А в мене матч…

— І що ви зробили? — спитав, застигши, хлопець.

— Я простягнув свій квиток друзям і сказав: у мене змінилися плани, хлопці, у мене побачення, я веду в парк оту красуню…

— Боже, адже це був матч століття, який жар пристрастей! Він же увійшов в історію, він же легендарний! Ви ж, напевно, сто разів пошкодували потім, що не були…

— Юначе, я ніколи ані секунди не шкодував про час, проведений із нею. Вона мені дорожча за всі матчі світу, і навіть зараз, коли її немає поруч, я насолоджуюся спогадами про час, коли ми були разом. Включно з тим самим, першим побаченням.

І якби мені довелося робити цей вибір, знаючи, що буде матч століття, я б знову зробив його на користь дружини.

— Але на той момент це була не дружина, це була дівчина, яку ви не знали…

— Ти пам’ятаєш своє питання? Ти запитав, коли я зрозумів, що закохався. Я зрозумів це відразу, коли її побачив.

Я згадала сьогодні цей епізод, коли мені написала Надя.

Я обіцяла випити кави з подругою дитинства, сьогодні, коли я прилетіла з Азії, а вона— з Європи, і ми обидві зупинилися в Києві одночасно буквально на декілька годин, і давно планували цей день.

І я заради цієї зустрічі не спала після перельоту, а вона скасувала якісь важливі справи, заради яких не полетіла відразу в Естонію, де багато років живе, й ось за годину до зустрічі, Надя пише мені:

— Олю, я розумію, як це прозвучить, але… Я тільки що, у літаку, зустріла чоловіка своєї мрії. Я не можу це пояснити, але… Розумієш, він мені снився. Ось саме такий. І я так давно ні на кого не включалася, майже 8 років, як розлучилася. А тут… Рейс затримали, ми познайомилися до вильоту, випили кави, і це було так, ніби ми знайомі вічність. А потім ми пішли на посадку. Він — у бізнес-клас, я — в економ. Сіли, пристебнули ремені, і раптом приходить стюардеса і просить мене пересісти до нього, він усе організував. І я прийшла. А він сказав, що вже скучив. Він такий, Олю, яким я його собі уявляла. Покликав на побачення. А я відлітаю увечері. Не знаю, чи зрозумієш, чи не образишся, але я не зможу сьогодні випити з тобою кави.

Й ось цей текст, про професора і його дружину, я написала для Наді. Нехай усе вийде, люба. Я Купідоню щосили, щоби вийшло. Я надзвичайно рада, що ми сьогодні не вип’ємо кави, тому що я знаю причину.

Я вірю в справжнє кохання.

Вірю в кохання із першого погляду.

Вірю, що коли воно приходить, то людина розуміє це відразу, тому що всередині, у печальному сердечку раптом запалюється вершкове світло й тобі не хочеться відводити погляду від того, хто його запалив.

Й ось тут важливо почути своє серце, і зробити так, як воно скаже. Тому що в будь-якому випадку воно зробить правильний вибір, хоч і не раціональний, химерний, місцями безвідповідальний.

Нехай кожен чоловік знайде ту, яка про нього мріє. Нехай прийде зі сну в реальність і пригостить філіжанкою кави.

А вона потім… Вона потім буде дивитися на нього, наповнена кавовим щастям під зав’язку і, і підперши підборіддя, тихо, задумливо скаже: «Як же довго я тебе шукала…»

Автор: Ольга Cавельєва.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook