X

Я одна в батьків росла, та й тих не бачила місяцями бо були на заробітках. Бабуся теж працювала, тож я фактично виросла із сусідкою, такою ж як і я дівчинко, що росла собі сама, як квітка при дорозі, хоч і мала родину. Я вважала Галину сестрою, хто ж знав, що все змінить мій спадок

Я одна в батьків росла, та й тих не бачила місяцями бо були на заробітках. Бабуся теж працювала, тож я фактично виросла із сусідкою, такою ж як і я дівчинко, що росла собі сама, як квітка при дорозі, хоч і мала родину. Я вважала Галину сестрою, хто ж знав, що все змінить мій спадок.

От як уже ми з Галиною із дитинства вдвох і вдвох, то так було і коли ми виросли. Пішли разом в училище, а потім закінчили один інститут. У гуртожитку жили в одній кімнаті і їли з однієї тарілки, причому то я не фігурально вам кажу.

Нам обом було дуже не просто бо наші сім’ї нам не допомагали. У мене на той час тато лежав, а у подруги одна мама і та у селі біля старенької бабусі. Ми лиш на себе покладались, учились і працювали, все, аби вижити і отримати освіту.

Попереджала мене Галина, та я вже так виморилась від того безгрошів’я, що, як тільки мені Павло запропонував вийти за нього, я з радістю погодилась.

Тоді я вважала, що маю золотого квитка у житті, бо в таку сім’ю попала, що й не мріяла. Аж пів року мені було щастя, доки Павло тримав себе у руках, а вже як берегу пустився, то шукала я п’ятого кута у хаті.

Вже як у мене донька з’явилась, то свекруха сама мені сказала, що мушу я їхати від них, аби дитина росла у тиші і спокої. Бачте, батьки одружили сина, думали, що сім’я на нього вплине гарно і він зміниться, та нічого не подіяло і Павло, як заливав за комір, то так собі і продовжував.

А я повертатись у село до матері не хотіла, тож залишилась у місті із малою дитиною. Хто допоміг? Так Галина мене врятувала. Вона тоді квартиру орендувала однокімнатну, мала гарну роботу, то й прийняла мене.

Ми по черзі із донькою моєю сиділи, аби я могла хоч трішки підробляти. Але, як на правду казати, то Галя мене годувала і жила я за її рахунок перші пів року.

Свекри мої, як тільки ми розлучились, то так і забули про мене і онуку свою. Вже згодом я дізналась, що ті забрали сина і поїхали за кордон. Скажу, що більше я про ту родину нічого не чула.

От так ми собі із Галиною останні 20 років і дружимо. Зірок із неба не хапали і не хапаємо. Галя має двох синів, розлучена. Я вже бабуся – доня моя постаралась.

А тут, мов манна з неба на мене спадок несподіваний зійшов. Чого несподіваний? А де я знала що у тата була сестра у Мукачево і що вона знала про моє існування?

Тітки не стало і зі мною зв’язались розповівши, що маю я дві квартири і будинок у місті за заповітом. Я й не повірила спершу – звідки таке щастя на просту людину? Ну не може бути. Але – може.

Квартири ті я продала одразу, а дім в оренду здала вигідно дуже. Нарешті придбала собі і донці житло у нашому містечку. Скажу, що у нас містечко не надто велике ціни не захмарні, тож більша половина грошей у мене залишилась.

Тоді і підійшла до мене Галина з проханням:

— Може й наглість Полінко, але мушу попросити. Ти б не могла і мені житло придбати? Ота квартира де я мешкаю на продаж виставлена. Ціна смішна, ти ж знаєш, що я також без житла.

Та я й ні хвилини не думала. Галина сказала, що гроші поверне на протязі трьох років частинами і сама настояла аби ми все оформили за законом. Тож я з радістю допомогла і їй із житлом.

Та от, рік минув, за ним другий, а Галя моя ні гу-гу. Спілкування звелось у нас до моїх до неї дзвінків і стандартних фраз: ти як і як справи.

Галя сама не зателефонує, навіть зі святами не вітає. Я мов без рук залишилась, бо ж мала кращу подругу, сестру, а тут на тобі – зі мною не балакають.

— Мамо, а тітка Галина буде повертати тобі гроші? – питає у мене донька. – Я знаю ваші відносини цікаві, але все йде до того, що ти їй те житло у дар принесла.

Я набралась сміливості і набрала таки номер Галини. Та відповіла неохоче, ніби аж заважав їй мій голос:

— Галю, то як що до боргу? – кажу їй.

Ох і почула я про себе багато. Виявилось, що то не вона зі мною, я із нею спілкуватись не бажаю. Мовляв, гроші мені затулили очі і тепер я нічого крім них не бачу і не бажаю бачити.

— У мене двоє синів студентів. Я сама і спадку ніякого не отримувала, не пощастило так у житті, як деяким. Хоча де тобі знати, як їси із золотої тарілки срібною виделкою, –  і кинула слухавку.

Я довго дивилась у темний екран телефону не в силах повірити у те, що почула. Я й досі не можу зізнатись доньці і тому всьому. Галя була мені сестрою, навіть ріднішою від сестри.

То як мені тепер бути? Що робити? Невже не потрібно було допомагати подрузі?

Скажіть, як мені вчинити і чи можливо ще повернути спілкування із доброю подругою?

Головна картинка ілюстративна.

K Anna:
Related Post