fbpx
Історії з життя
Я одразу попередила, що на гостей не розраховувала і що нині у нашій сім’ї негаразди із фінансами. Справа в тому, що я на пенсії, а син роботу втратив. от і сидимо на мої копійки другий місяць. Картопля є, яка консервація у погребі, та й кури бігають двором. Ото кажу і все, що можу запропонувати вам гості дорог

Мені сестра троюрідна зателефонувала на днях. Розповіла, що вони з чоловіком обоє у відпустці і вирішили побачитись із ріднею. раніше вони за кордон літали, відпочивали, але цьогоріч не вийде, самі розумієте. От і прийшла їм ідея рідних побачити. Уже другий тиждень кочують по Україні. Ось і моя черга настала.

Я одразу попередила, що на гостей не розраховувала і що нині у нашій сім’ї негаразди із фінансами. Справа в тому, що я на пенсії, а син роботу втратив. от і сидимо на мої копійки другий місяць. Картопля є, яка консервація у погребі, та й кури бігають двором. Ото кажу і все, що можу запропонувати вам гості дорогі.

Сестра сказала, що рада буде просто побачитись, а їсти то діло десяте. Мовляв їм і картоплі у мундирі вистачить. Сказала, що ми не бачились двадцять років, про які наїдки мова може бути.

Отже все ж таки приїхали. Приїхали не з порожніми руками, а привезли нам багато продуктів та гостинці. Сестра завжди гарно жила, тож і привезене було відповідного рівня.

Ми подякували за все, я розклала наїдки по поличках та й на стіл почала накривати. Я борщу наварила і картоплі з куркою натушила. Наші родичі їли з кислим обличчям, але мовчали. Мені було дуже неприємно, бачила, що їм не до вподоби, але ж я попереджала. Ми живемо так, як живемо. Я пригостила тим, що ми мали.

На вечерю я макаронів із сосисками зварила ну і з погребу салатик відкрила. Вони, мабуть, чекали від нас якогось шведського столу, тому сиділи з незадоволеним обличчям. Аж тут встає чоловік сестри і запитує, а чому я на стіл не ставлю те, що вони привезли?

Я й розгубилась, якщо чесно. Розклала і забула, своїм була заклопотана. Та й не знала я і не роздивлялась, що там у тих баночках є. Якось із голови вилетіло і все. А він не вгаває. Я вже ледь не плачу, чую син його намагається заспокоїти, але той не слухає.

Зрештою я покликала сестру на кухню, склала усе, що вони привезли в торбу і вручила їй.

З тим і поїхали мої гості в ніч. Дуже обоє незадоволені і обурені.

Підкажіть мені люде, от прожила я шістдесят років і досі тями не докладу: то як гостинці привозиш, то ти їх і їси, чи то як? Якщо вони для себе, аби з’їсти усе те привезли, то чому мені дарували так, ніби то до свят від них?

А може я й справді не права? Розсудіть, поясніть!

05,01,2023

You cannot copy content of this page