Бо у мене мало клопоту, то ще ці свята мені мають додати. Шановні, мені цілком вистачає всіх Різдвяних і Великодніх. Більше не треба, дякую!
Ні, придумали мені моду кожного року освідчуватися в любові.
Я двадцять сім років в шлюбі. Вам мало?
Що ще ви від мене хочете – на голові ходити?
Вас отак просто дурять і вимагають гроші, а ви лише радієте та радо купуєте.
– Василю, ніяких цукерків з горішками, якщо до них не пасує тисяча гривень на пломбу.
– Чоловіче, ніяких квітів бо за ті гроші можна два рази піти на базар!
– Щоб я не бачила ніяких сковорідок і мікрохвильової – нічого, чим будуть користуватися всі. Це не подарунок. Ну то й що, що куплено на свято?! Ні, не рахується. Так само, як і другий віник на павуки! Бантик на ньому теж не рахується!
О, цього дня сходять з розуму малі й великі, це свято загального божевілля.
Але я включила мозок. Підключила пам’ять і почала згадувати, коли мій чоловік казав мені, що він мене любить.
Я не пригадала цього дня, може в мене вже проблеми з пам’яттю. Але мені лиш п’ятдесят…
Моя донька вирішила, що вона краще знається на стосунках ( два роки як одружена, тому досвідууу). Тому почала батькові радити:
– Тату, купи мамі великий букет квітів. Не просто декілька квіток, що вона потім репетувала, що ти витратив купу грошей. А справді величезний букет, на всі гроші – аби їй просто заціпило!
– Тільки попробуй, – сказала я, входячи до кімнати, бо на слова «всі гроші» я маю просто кабанячий слух, – Я знаю, де ти ховаєш від мене гроші і всі їх витрачу на нові штори. А ти, моя люба, не дури тата. Бо я добре знаю, що ти так само не дозволила своєму Оресту купувати квіти, а фотографію в Інтернеті аж свербить виставити!
– Мамо, квіткарі теж хочуть їсти!, – закричала донька.
– Люба моя, люди кожного дня вмирають і народжуються, – їм є що робити!
Але я знаю свого чоловіка, знаю як облупленого – він надто слабку має волю. Тут почує, там рекламу побачить, там друзі підкажуть, там дружини друзів підкажуть і він знову принесе до хати якийсь непотріб.
От минулого разу приніс пляшечку червоного, то хоч відкрили на доньчине день народження, коли несподівано прийшли свекри. Але це приклад хорош
ого подарунка.
Зазвичай він може купити якісь жахливі парфуми, якими потім приходиться протирати телефон замість антисептика.
Про спіднє можна одразу забути. Скажіть мені, будь ласка, виробники трусів – ви це робите спеціально? Щоб верх і низ не співпадали по розмірах? Виходить треба купувати два набори аби скласти один. «Два за ціною одного» – ага, дзуськи, там один за ціною двох!
Мило в гарній коробці – це таке ж мило, як з розпродажу, просто вища ціна. Я коли такий подарунок бачу, то у мене аж руки трясуться від злості.
Тому я чоловікові сказала одразу, щоб мені не було ніяких сюрпризів і не постраждав сімейний бюджет.
– Купиш мені кілограм еклерів біля того магазинчику, що на світлофорах. Там смачні і дешеві. Зайдеш до Орисі в магазин і вона дасть тобі вже готовий пакуночок – тобі лиш заплатити. Якщо вона почне тобі показувати на прилавок з винами, то навіть не думай – домашнє ще не випили! Ти все зрозумів?
– А ти не хочеш спитати мене, що я хочу?, – запитав він.
– Я знаю, що ти хочеш – той спінінг коштує пів моєї зарплатні, тому шкарпетки і пінка для гоління тобі забезпечені.
Отакі мають бути подарунки – персональні, недорогі і корисні! Особливо, коли ви не хочете когось вразити своєю щедрістю, а потім місяць собі не можете дозволити з’їсти еклерчик.
Фото Ярослава Романюка.
