Я одразу зрозуміла, що щось тут не чисто, бо ж діти – Божі квіти, і їм дорослі відносини не відомі, атримати таємниць вони не вміють. Такі в них були погляди, коли побачили гроші в руках моїх дітей, що мені одразу стало зрозуміло – мало. І цього разу мама вирішила нас поділити не чесно.
Коли ми із чоловіком вирішили із міста переїхати в село, моя мама настояла, аби ми придбали сусідську хату. Роботи біля неї було багато, ми вагались, бо ж були ліпші варіанти, та от у мами на все свої плани.
— У тебе діти малі, а тут я поруч, допомагатиму.
Так нас мама просила у неї сусідами бути, так уже й ображатись почала, що ми вагаємось, що ми із чоловіком узяли й погодились. Придбали таки ту хатину. Десятий рік ми тут і десятий рік шкодуємо про те, що маємо маму за сусідку.
Не подумайте, мама в мене і добра і привітна, але разом із тим – до роботи скора. Є люди такі, що за трьох уміють працювати і про те, що можна перепочити і чути не хочуть.
Так от і мама, як тільки ми оселились поруч, так і взяла ще два городи і три бики у господу. Бачте, тепер уже була їй допомога і ми могли разом більше роботи зробити.
Не знали ми, ні спокою, ні спочинку біля того всього. Що збувала мама, так на те місце брала більше і більше. Хотіли ми, чи ні, а йшли допомагати мамі, бо ж просила слізно:
— Синочок, від биків відчистити треба. Ну лячно мені тих бугаїв, зробиш?
Або до мене:
— Казала ти мені не брати того городу, але ж де я тебе слухала? А тепер кукурудза заростає, хоч плач. Пішли доню, нам удвох там на день роботи.
От так із року в рік. Вже одного дня мені чоловік сказав, що більше до матері не піде, бо в себе нічого робити не може, а все тещі і тещі. Відтоді я все сама із мамою.
Маю я ще й сестру, яка у місті живе. Оля розлучена, орендує квартиру і має двох діток. Мої племінники менші від моїх дітей, тож Олі справді не просто одній: робота, садок, школа.
Я розуміла, що мама Олі допомагає, але не було у мене поняття у яких те все масштабах. Очі мені відкрились нещодавно. Ніколи б я про те і не дізналась ,якби не діти сестри, які секретів берегти не вміли.
Приїхали вони на гостину до мами моєї саме на минулорічні Різдвяні свята. Ми вже ввечері прийшли, бо я й чоловік на роботі, якраз до вечері і встигли.
Наділяє мама онуків гостинцями і дає моїм двом гроші, по 500 гривень. Дивлюсь я на племінників, а ті явно здивовані і дивляться то на маму свою то ня бабусю. Потім одне на одного і посміхаються.
Тут і професором бути не треба, я зрозуміла, що мої менше отримали. Здалеку розпитала у старшої племінниці на яку обновку бабуся гроші дала, то та й похвалилась, що їй буде велосипед, а брат собі планшет замовив уже.
Я так і сіла, бо мої діти, які у бабусі і сіно складають, і дрова носять у дім, і за худобою наглядають мали аж 500 гривень дяки, а ті які в місті живуть і ні до води холодної по 10 тисяч отримали?
— Не влаштовуй сцен, – сказала мені мама зверхньо, – Оля одна із двома, а в тебе є чоловік і ти все маєш, аж зайве. Їм більше треба.
Не гоже у такий день стосунки з’ясовувати, але я із чоловіком вийшла геть у двері попередньо матері сказавши, що віднині ми лиш сусіди і зустрічаємось в неділю і на свята.
— Тепер твоя черга матері городи сапати, картоплю обробляти і в погріб спускати кабаки буряки і городину. – кажу сестрі.
Образилась і мама, і сестра, бо я таке влаштувала, але на серйозне те не сприйняли. Однак коли вже на весні треба було бараболю з погріба діставати, чи садити, ми із чоловіком мамі на поміч не прийшли – що сама робила, що наймала людей.
Звісно, мені матері шкода, бо то мама рідна і бачити, як вона наробляється біля всього того мені важко, однак і йти на поміч я не буду.
Якби все було порівну, то я б і рукою махнула, хай і сестрі помагає, бо то рідна сестра і їй важко. А коли от так не справедливо, та ще й потай, то хай вже та хто всі гроші отримує і йде на поміч, як хоче мати.
Ну от скажіть, хіба не так?
Головна картинка ілюстративна.
