Ну, що я вам скажу… Дочекалася. Син тепер живе у мене, речі в кутку в передпокої стоять, а він сам похмурий, як хмара, третій день у телевізор витріщається. А я ж казала! Серце ж відчувало, що та його Христина — не для сім’ї жінка. Зарозуміла така, що й не знаєш з якого боку підійти. Бувало, прийду до них, хочу по-людськи порадити, як борщ правильніше засмажувати, щоб наваристий був, а вона мені: «Любов Іванівно, я сама розберуся, у нас сьогодні на вечерю запечена риба з броколі». Ну яка риба? Чоловікові м’ясо треба, щоб сила була!
А вона все працювала, все якісь звіти, плани. Навіть коли мій Олежик втратив у зарплаті — ну, час зараз такий, самі знаєте, — вона б хоч слово підтримки сказала. Так ні, ходить як королева, ключами від своєї квартири брязкає. Я йому тисячу разів казала: «Синку, ну як так? Ви вже три роки одружені, а ти там як квартирант. Хай вона тебе пропише, ну хоч якусь впевненість май». А Христина — непохитна. Мовчить, усміхається своєю холодною посмішкою і каже: «Квартира куплена в кредит до шлюбу, я сама його виплачую, тож і власник я одна». От вам і «сім’я».
Я ж не вічна, мені онуків хотілося потримати, поки ноги ходять. А вона: «Треба спочатку борг віддати, треба на ноги стати». Та поки ти на ті ноги станеш, то вже й посивієш! Звісно, мій Олежик почав думати про якусь заміну. Бо хіба ж це сім’я? Це ж офіс якийсь був, а не хата. Христина вічно в роз’їздах, вічно в справах. А чоловіку увага потрібна, тепло жіноче.
І от минулого тижня все й закінчилося. Прийшов мій золотий додому раніше, а Христина вже там. Виявилося, їй якусь посаду запропонували в іншому місті, і вона, замість того, щоб з чоловіком порадитися, замки змінила і валізи виставила. Але ж як виставила! З таким цинізмом — ще й записку якусь дурну приліпила. Мій син, як побачив це все в загальному коридорі, мало не впав. Хіба так з рідними людьми чинять? Ну, припустимо, застала вона його з подругою, то що, одразу виганяти? Можна було поговорити, розібратися, чому він так зробив. Значить, йому чогось не вистачало!
Вона мала задуматися над цим, мала змінитися аби все у них надалі було добре.
Я так синові й сказала:
– Не переймайся, ти у мене красень, вона прибіжить через місяць. Думаєш, що бути самотньою, то так добре? Ні, я от стільки років сама і не звикну.
А тепер от ситуація ще цікавіша. Вчора Олежик привів до нас ту саму Аллу. Ну, подругу їхню. Вона така, знаєте, проста дівчина, не те що та «начальниця». Але що мені тепер робити? Алла прийшла, очі в підлогу, і каже, що вона, здається, при надії. Олежик сидить, голову руками обхопив. Я на неї дивлюся і думаю: от ніби й онук на горизонті, як я хотіла, але ж серце не спокійне.
Вона розповідає, як вони з Олегом добре час проводили, поки Христина на своїх нарадах сиділа. Мовляв, вона його і розуміє, і підтримує, але ж жити нема де. Вона працювала і всю зарплату практично за оренду віддавала.
Тоді за що вона жила – в мене питання і так одягнена і не скажеш, що гірше, ніж Христя. Все таке модне і блискуче. Я ж не раз її бачила з різними кавалерами.
Я дивлюся на її живіт, потім на сина, і в мене сумніви закрадаються. Мій Олежик — хлопець добрий, але ж не дуже передбачливий.
Христина вже поїхала до того моря, кажуть, там собі вже й кавалера нового знайшла — якогось старого знайомого зі школи. Швидко ж вона втішилася, правда? Значить, не так уже й любила мого сина, якщо за місяць про все забула. А ми тут сидимо, у цій тісній квартирі, і я не знаю, за що хапатися. Чи радіти, чи плакати.
Олежик каже: «Мамо, вона мене любить, вона мені дитину народить». А я дивлюся на ту Аллу і думаю: а чи його то дитина? Вона ж до нас прибігла тільки тоді, коли її орендодавець виселив, бо грошей не було за кімнату платити.
Син тепер каже, що треба на аліменти подавати на Христину, бо ж квартира була спільною справою, хоч і на неї записана. А я думаю — Христина не з тих, хто просто так щось віддасть. Вона вже й номер змінила, і з соцмереж зникла. Тільки от Алла щодня нові забаганки має: то їй полуниці хочеться серед зими, то вона каже, що в моїй квартирі ремонт треба зробити, бо дитині буде незручно.
Я от сиджу на кухні, дивлюся, як Олежик останню копійку їй віддає, і думаю: а що як це все була велика помилка? З Христиною Олежик міг перепочити від роботи, а з цією має йти в другу зміну і мені каже аби я йшла підробляти прибиральницею, бо вони хочуть збирати на власну квартиру. Я маю і сина утримувати, і невістку нову, і дитину, про яку ще невідомо, чия вона насправді.
А ви як гадаєте, чи може таке бути, що вона просто зручний момент знайшла, щоб на все готове прийти? Бо мій син зараз як у тумані, нічого не бачить і не чує.
