Тому я свою доньку з самого малку водила на гуртки танців, на англійську, на плавання, щоб розвивати не лише її розумі, але й зовнішність. Де ж я знала, що все так обернеться?
Коли донька ще була мала, то добре вчилася залюбки ходила на танці, на англійську, я тільки тому раділа.
Але от підлітковий період ці навики не пережили. Де й ділася моя чудова дівчинка, яка радо бігла з одного гуртка на інший?
А ця дівуля хотіла вже на вулицю ходити гуляти, друзі у неї раптом стали на першому місці!
– Доню, ти зараз будуєш своє майбутнє, друзі почекають!
– Ні, я хочу зараз гуляти, а потім мене не влаштовує.
Думаєте, свекруха в чоловік стали за мною горою? Аякже.
– Не знаю, в мене Світланка так само рано ходила гуляти на вулицю і що? щасливо живе. Тоня в нашу родину вдалася, тому й така скора. Чого ти так переживаєш?, – казала свекруха, а чоловік тільки й головою хитав.
Але я не могла дозволити аби донька наробила купу помилок, які в результаті, будемо ми всі й виправляти!
– То як принесе в подолі, то до вас правнучку приносити, – питала я свекруху.
– Ну, ти вже міру знай, – казала вона, – не буде Тоня таке робити!
Я умила руки, а що я могла вдіяти, якщо я виховую, а вона біжить до бабусі, а та їй все дозволяє? Коли батько в кращому випадку мовчить, бо зачасти він стає на бік доньки, мовляв, хай живе як хоче.
– Ми, дорослі, чоловіче ми знаємо, яке життя, а вона ні, тому не кажи їй, що вона має жити як хоче! Вона має готуватися до дорослого життя!
– Ти перебільшуєш, – казав чоловік.
Ну і як тут не вити руки? Я й так довго протрималася, бо я вже таке в її сумочці знаходила, що була точно певна, що з дитиною вона піде до бабусі, а я лиш буду рада, коли малюк їй вночі спати не даватиме.
І так і сталося. Вискочила вона заміж за такого ж всезнайка, привели вони на світ вже двійко діток, а їм і двадцяти нема!
– Де ви жити збираєтеся, – питаю доньку.
– Ми орендуватимемо квартиру.
– Ні, ви до бабусі йдіть, вона казала, що дочекатися не може, коли в тебе діти з’являться і бачиш. Порадуй бабусю!
– Ні, вона казала, що буде частину давати на оренду квартири. Тато теж свою частку даватиме і тепер твоя черга. Визначся, як ти мені будеш допомагати.
– Я? А я вже тобі, донечко, й так надопомагалася, а тепер вже все. Не можу і не маю бажання.
Донька чомусь образилася, каже, що батьки зятя набагато більше допомагають і з дітьми сидять, поки вона себе в житті шукають. Саме так, вони ніде обоє не працюють, а шукають себе, а тоді, як тільки знайдуть, то на них одразу зваляться й гроші, і слава, і щастя.
Я ж тепер сама ходжу в басейн, записалася на курси англійської і мрію поїхати в столицю танго, бо зараз ходжу на бальні танці і мені дуже подобається.
Не розумію, чому донька від цього всього відмовилася, а потім, коли зрозуміє суть життя, то так само ходитиме на гуртки чи вистави і намагатиметься надолужити час, насолодитися кожною миттю, запам’ятати на той мізерний відрізок життя, що ще лишився.
Чи може, то я втілювала свої мрії в доньці і тому вона так на все це відреагувала, а насправді, не мала жодного хисту ні до чого і її єдина мета, то просто плисти за течією? Як ви гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
