Я дуже емоційна людина і ця емоційність та чутливість мені в житті робить багато проблем.
Візьмемо на роботі приклад. Директор мене викликав і доволі жорстко відчитав за мою помилку. Я вся зачервонілася і вже не слухала, що він там каже, бо намагалася всіма силами стриматися аби просто перед ним не розплакатися.
Далі пішла на своє робоче місце і вже там не могла стримуватися. В результаті всі почали до мене ставитися, як до якоїсь плакси, яка не може справитися з важкими завданнями.
Тому у мене тепер мало клієнтів і, відповідно, я менше заробляю. Хоча, мої поради колегам, які вони у мене самі просять, дають їм у роботі з клієнтами лише вигоду.
І про це все я розказую своїй подрузі Наталі, яка мене жаліє:
– Ти просто надто емоційна, забий на них. Не всі люди можуть справлятися зі своїми емоціями.
Все правильно каже, чи не так? Але не все так просто.
Така сама я й в сім’ї – мені слово скажи, а я вже вся в сльозах. Чи якісь розмовки зі свекрухою, чи з чоловіком – я всім ділюся зі своєю подругою. Вона мене часто вислуховувала та жаліла і це мені допомагало, бо я так хоч комусь виговорюся.
Але після стількох років отакого замкненого кола моєї емоційності, я звернулася за порадою до психолога і почала регулярно відвідувати його, щоб розібратися в причині такої та навчитися контролювати себе.
Не буду хвалитися, але у мене вийшло! Звичайно, не зразу, але моя чітка установка на зміни та професійна підтримка дали результат.
Звичайно, що тепер з подругою Наталею у мене зовсім інші розмови.
Спочатку я не помічала, але потім все частіше я стала зауважувати, що вона мене викликає до старих емоцій. Наприклад, я розказую, що посварилася вкотре з чоловіком, а вона цю тему починає роздувати:
– Та ти що? Отаке сказав? Тобі? Та як він посмів ось так сказати. Видно, він зовсім тебе не поважає та не кохає.
Те саме стосується й роботи, вона наголошує на тому, що люди спеціально кажуть мені ці слова, бо вони ні в що мене не ставлять.
Вона почала критикувати, яку я зачіску зробила, яке пальто купила, чи яку помаду:
– Нащо ти це зробила? Тобі не пасує і тебе зістарює, – ось такі компліменти вона мені говорить.
І це все приправляє тим, що вона мене знає, як ніхто і бажає мені лише щастя!
Звичайно, що я зриваюся і повертаюся до старої поведінки. Тоді психолог попросила мене обмежити з нею спілкування на час, поки я знову не прийду в норму. Але тут подруга й взялася:
– Це що за такий психолог? Обмежити коло спілкування з людьми, які тебе люблять? О, задумайся чи це не якесь фіґлярство!
Я вже вся запуталася, кому мені довіряти. Вирішила про все обгорити з чоловіком.
І тут виявилося, що моя подруга вже й з ним говорила! І подавала мене так, ніби я невиправна і навіщо зі мною жити!
– Підходила твоя Наталя та мені співчувала. Казала, що ти завжди була і будеш безпорадною і будеш вічно зважати на чужу думку. Що вона не розуміє, чому я досі з тобою живу, адже можу мати набагато спокійнішу і врівноваженішу дружину, яка не буде через кожну дрібничку ревіти. Говорила, що ледве витримує з тобою день спілкування, бо ти просто витягуєш з неї всі соки своїми наріканнями та соплями.
Я аж не повірила! Моя подруга може таке за моєю спиною говорити? І я ніколи не помічала, щоб вона мала якісь плани на мого чоловіка, навпаки, переконувала мене кинути його, бо він невдячний!
І як мені тепер вести себе з подругою? Все їй розказати чи уникати й далі? Бо в глибині душі я не хочу вірити, що вона могла таке робити.
Фото Ярослава Романюка.
